преса

Автор: Іванна Щербина
Видання: BBC Україна

ВВС Україна: "Гагарін і Барселона"

Відгук-рецензія директора київської бібліотеки імені М.Реріха Іванни Щербини на книгу Руслана Горового "Гагарін і Барселона"

Кожна історія дає сильну емоцію: рецензія на книгу Руслана Горового

Мій особистий інтерес, та й службовий обов’язок спонукає бути в курсі сучасного літературного процесу і серед широкого розмаїття шукати найкраще, покладаючись як на власні критерії, так і враховуючи інтерес читачів, які стоять за спиною. Тут безпомилково спрацьовує багато разів перевірений метод, коли включаються найтонші фібри, найтонші відчуття душі, — чи сколихнула щось в ній ця книжка, чи зачепила?
"Гагарін і Барселона" Руслана Горового і торкнулася, і зачепила, і сколихнула. Історія знайомства з нею довгенька. Спочатку — віртуально (на просторах Інтернет) — незвична обкладинка і назва, яка викликала цікавість, що ж там може ховатися під нею. Далі, з цієї причини — пошук інформації про автора, і ще більший інтерес, адже від такої творчої особистості, як Руслан Горовий можна чекати будь-чого, і нарешті — саме знайомство з книжкою, коли вона, новенька, в моїх руках.

Я її неспішно почала читати зранку вихідного дня, планувала це задоволення розтягнути на два дні, адже на вихідних, окрім читання, є ще багато звичних справ. Та по мірі читання всі мої справи якось розсмоктувалися, їхня важливість ставала не такою вже й важливою, і я відкладала книжку лише тоді, коли була нагальна потреба, а потім — знову за читання. Прочитала за день. Що ж в цій книжці мене так зачепило? Коли скажу, що це якийсь особливий літературний шедевр, то злукавлю. А зачепило життя, справжнє життя, різне у своїй трагікомічності, і найважливіше, життя таке, повз яке проходимо щодня, не помічаючи тих нюансів, тих яскравих моментів, тієї виразності окремих ситуацій, які Руслан Горовий чіпким і професійним оком режисера виловлює і кладе в основу кожного свого твору.

Книжка читається легко, мова автора вільна, невимушена і водночас добірна: кожне слово акумулює в собі саме те, єдине вірне значення, що в результаті і створює певний настрій книжки. У книжці шість оповідань і дві повісті, з яких виділити щось одне неможливо. Кожен твір дає сильну емоцію.

"Правда" примушує замислитись над парадоксом того, як говорячи правду, просту, не образливу, в звичайній буденній ситуації герой оповідання стає справді героєм, у прямому значенні слова.

"Одна восьма" — у ній, як у сірих очах героїні, старої Параски, мудрість світу, щиро виражена у філософському "нема чого повітря розпинати. У кожного своє життя" і простодушному "ганок треба таки чистити".

Від "Київської фрески" спочатку війнуло безнадією, подумалось, а навіщо про кров, про соціальне дно, про те, від чого просто по-людськи боляче і що хочеться швидше проминути, — та автор зумів показати людину того середовища Людиною. І хоч присмак гіркий, однак безнадія минає, а на тих нещасних людей дивлюсь із розумінням, що таке їхнє життя, це саме їхнє життя.

"Гагарін і Барселона" — це, дійсно, більше, ніж книжка, це миттєвості нашого життя, забарвлені автором в той чи інший контекст"

"Ой були на селі" — юнацький максималізм і "пошуки пригод на свою голову". Іронічно, цікаво, правдиво.

Читаючи "Дев’яносту хвилю міграції" бачила перед собою калейдоскоп людей, країн, подій, і над усім цим (хоч і пафосно звучить) — історичні зміни, які перемелюють всіх і вся, і в контексті цього — окрема людина, котра розуміє, що її життя, її майбутнє в її руках. Дуже потрібна для молодих людей повість!

"Двадцять гривень" — десять сторінок напруження і несподівана розв’язка, що показує як нерозважливе бажання показати собі "я таки "крутий" призводить до непоправних трагічних наслідків, коли вже щось змінити не можливо, а життя триває, і жити треба, і жити з каменем у душі.

"3*5" — знову про те, що змінити неможливо, про Чорнобиль та про дитячий вчинок, виправлення якого у дорослому віці дається герою неймовірними зусиллями, і котрий здатен дати сили до життя тому, хто, здається, вже втрачає надію.

"Вовчик" — таких історій у нашій повсякденності багато, кожен може навести приклад свого знайомого "вовчика", і вдячність автору, за те, що він так сплів сюжет, що бачимо зіставлення світів двох людей, життя яких виходить з однієї точки, має контрастне наповнення, та, незважаючи на це, знаходить відбиток одне в одному.

"Лікар" — це відтворення колориту суспільних взаємовідносин, це характеристика періоду й обстановки нашого часу, це сміх крізь сльози, це сльози крізь сміх. У цьому творі особливо помітно, що для Руслана Горового спостерігати за людьми, за їхніми вчинками, — це життя, це робота, це задоволення…

І, власне, "Гагарін і Барселона" — одна з причин читання книжки за принципом "а що далі" в тому, що назва зробила свою справу, заінтригувала, хотілося дізнатися, а чому Гагарін і чому Барселона. І це не розчарувало, тут знову межа — симпатії автора, співчуття і повне розуміння читача на боці героїв, проте невловима тривога, неоднозначність оцінки певного соціального явища все ж відчутна.

І, насамкінець, для успіху книжки автору важливо знайти контакт з читачем, створити атмосферу довірливої розмови. Руслану Горовому це вдалося. "Гагарін і Барселона" — це, дійсно, більше, ніж книжка, це миттєвості нашого життя, забарвлені автором в той чи інший контекст. І мабуть тому книжка справляє сильне враження, читач перебуває у постійному емоційному навантаженні, та свідомо чи ні, а приміряє на себе все, про що йде мова. А це є важливим, може навіть і основним, критерієм гарної книжки, від прочитання якої отримуєш особливе задоволення.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
12
3456789
10111213141516
17181920212223
242526272829







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій