преса

Автор: Лідія Йонка
Видання: Львівська газета

Коли в книзі віків...

http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2008/10/06/34873/
Понеділок, 06 жовтня, 2008 року, № 146 (454)

3 жовтня передчасно пішов із життя відомий український поет, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка Ігор Римарук.

13.jpgДуже прикро, що за якихось кілька місяців наша література втратила стільки вагомих письменницьких імен: Василя Кожелянка, Юрка Покальчука, Аттилу Могильного, Руту Ві­тер, а тепер іще й Ігоря Римарука, колись багаторічного головного редактора журналу “Сучасність”, завідувача редакції сучасної української літератури видавництва “Дніпро”, віце-президента Асоціації українських письменників і прос­то поета в найсильнішому розумінні цього слова. За попередніми версіями, причиною смерті став інсульт. Поховають Ігоря Римарука сьогодні, 6 жовт­ня, на Личаківському цвинтарі у Львові.

Того жовтневого дня Львів був заплаканим: на одне особливе для нього серце тут стало битися менше. На його руках передчасно помер “відданий неофіт модернізму” Ігор Римарук. Хоча, якщо говорити про постать цього поета, незважаючи на вік, його смерть завжди була б занадто ранньою. Попри відданість модерністським традиціям українських “вісімдесятників”, Ігор Римарук був тим поетом, який дихав своєю епохою, не боячись змінюватися разом із нею. Що він, зрештою, і довів своєю останньою збіркою “Бермудський трикутник. Книга триптихів”, в якій переплелися різні відтінки й інтонації від захоплень Муракамі та звернень до Бреґовіча.

Безапеляційно вірним залишився І. Римарук передусім неймовірному відчуттю Слова, в якому пульсує тремке світо- і світловідчуття “Едем – це не ту­ди, куди ідем”, “Екзотику мо­рів, екзему Львова…” й інва­ріанти на межі людської святості та святотатства: “Ходив ти скрізь – від Лаври аж до лярви…” Його твори порівнювали з чудернацьким “домотканим полотном”, на якому поет літерами висновував новий часо­простір, відтворював особливу алюзійну реальність.

Кожен рядок віртуозно оформлено органічністю ритму й фактури. Текст, чи радше молитва, перелита хиткими літерами, необтяжена строгими римами, на білий папір: “Доцмулити вистиглий чай, поставити вірш – як свічу незабутому предку…” Текст як спосіб спілкуватися з людьми, Богом і, зрештою, самим собою: “…допоки в медовій імлі у знемозі я наше несправжнє минуле, як Трою розкопую, чи­тає при місяці янгол піщану твою ксерокопію”. Його життя – це передусім творіння запи­саних потайки, як єресь, тайнописів, зрозумілих, напевно, не кожному. Писання більше “в собі” і “для се­бе”, ніж для критики загалу, писання доти, “доки в книзі віків довгорукі вітри перегорнуть останню сторінку”. І зараз, коли для Ігоря Римарука вже почався зворотний від­лік, він завжди житиме Поезією в наших серцях.

“Газета” висловлює співчуття рідним і близьким поета з приводу непоправної втрати.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій