преса

КОМЕНТАР ТИЖНЯ ВІД ВАСИЛЯ КОЖЕЛЯНКА

http://www.molbuk.com/2007/06/14/komentar-tizhnja-vd-vasilja-kozheljanka.html

Ще один позитив цієї безкінечної політичної кризи полягає в тому, що вона спонукає до руйнування міфів, легенд і стереотипів сучасної України, особливо тих, які зародилися під час помаранчевого майдану 2004 року. Однією з таких усталених схем, які більшість посполитих сприймає некритично, є таке: помаранчеві (в широкому майданному сенсі) на чолі з Ющенком – абсолютно прозахідна сила, тоді як їхні опоненти, всі як один – за Росію. Відповідно, Вашингтон і Брюссель підтримують Ющенка, а Москва – Януковича.
Коли цю модель розвінчує Тарас Чорновіл, віри йому не ймеш, – штатний пропагандист «регіонів» прагне ушляхетнити не лише Партію регіонів, надавши їй європейського лоску, а й по можливості реабілітувати себе як перекинчика з націонал-демократичного табору. Але коли цю тему розвиває незалежний оглядач ( про нього нижче), то з’являються підстави для деякої переоцінки векторної цноти обох найголовніших у державі Вікторів та політичних сил, що за ними стоять.
Так ось. Директор російських і азіатських програм Вашингтонського(!) інституту світової безпеки Ніколай Злобін стверджує дослівно: «Кремль сьогодні займає відверто пропрезидентську позицію, тобто підтримує Ющенка». Чому? Та тому, що, по-перше, «Кремль вважає, що виграє, якщо поставить на Ющенка, який раз по раз порушує Конституцію і закони, тобто виходить за правове поле, чим накликає на себе певний тиск і осуд як всередині країни, так і за кордоном». А по-друге, «Кремль дивиться з позицій свого інтересу й інтересу російського бізнесу. На їхню (кремлівських зверхників) думку, найкраще це може зробити Ющенко. Бо раніше вони робили ставку на Януковича і програли, оскільки Янукович не захищав російський бізнес, а лобіював східноукраїнський».
Від політолога – працівника хай вашингтонської установи, але все ж росіянина – можна було би відмахнутися, припустивши на всяк випадок, що він озвучує упереджену провокативну «дезу» з метою посіяти сум’яття в українських електоральних мізках, якби не деякі факти економічного характеру. Такі, наприклад, як поява не без допомоги «любих друзів» Ющенка такого собі «РосУкрЕнерго» в газовій сфері.
Якщо ж брати до уваги втручання Росії у поточну українську політичну кризу, слід визнати, що Верховну Раду і коаліцію підтримувала їхня Дума (цехова солідарність, очевидно, спрацювала), а Кремль однозначно на чийсь конкретний бік не став. Якщо, звичайно, не зважати на жарт Путіна на G8 про «ребят», що себе дискредитували, і про «тиранію», що насувається. Німецьке пиво, знаєте. Бо кришталево твереза людина не буде називати себе «демократом чистої води», якому після смерті Махатми Ганді і поговорити на планеті ні з ким. Ми з вами ж знаємо, як воно є насправді. І в цьому сенсі, в сенсі відповідності правилам європейської політики і демократії, президент України поводиться приблизно так, як і президент Росії. Але, за словами згаданого Злобіна, Ющенко – це слабкий Путін. Бо останній все-таки дещо сильніший у людському плані. Та не лише це не дозволяє Ющенкові встановити чи принаймні спробувати встановити в Україні більш жорсткий, схожий на російський режим. (За аналогією з путінською «суверенною демократією» нашу можна би назвати – «самостійна демократія».) В Україні піти путінським шляхом заважає реформована Конституція, навіть така, як є, яку хоч і всі порушують, але якою і всі клянуться. А також – і це головне – суспільна психологія. У Росії і їхній істеблішмент, і їхній народ після остаточного загнивання єльцинського «бардака» зійшлися в дивовижному консенсусі щодо відбудови стрункої автократії за зразком системи царя Ніколая Пєрвого. Так з’явився демократ чистої води Путін.
В Україні жодного консенсусу щодо облаштування держави ні у верхівці, ні в масах нема. Не скажеш, що це добре, але і не геть погано. Бо навіть з біології відомо – нове народжується лише тоді, коли загниває старе.