преса

Видання: Молодий буковинець, газета

Коментар тижня від Василя КОЖЕЛЯНКА

http://www.molbuk.com/2005/03/24/komentar-tizhnja-vd-vasilja-kozheljanka.html

Якби хтось збоку, хто не знає переповненої драм і трагедій історії україно-російських відносин, спостерігав за перебігом візиту Президента Росії В.Путіна в Україну, він би подумав, що найдружніших країн у світі нема і бути не може. Бо президенти продемонстрували цілковите взаєморозуміння, витончену люб’язність і чітко артикульоване визнання легітимності й суверенітету сторін. Ось що значить лідери нового покоління! Відійшло в минуле совкове грубувате панібратство, а на зміну прийшли витончено-галантні європейські манери і емоційно-нейтральна сухувато-дипломатична лексика. Щоправда, в пана Путіна щось прохопилося на тему «зачисток ще існуючих проблем», але це можна списати на стан війни, у якому перебуває Росія.
Певним знаковим моментом було те, що президент Путін прибув до Києва із Парижа, де відбулася зустріч такої собі «четвірки» у складі Франції, Іспанії, Німеччини та Росії. На виході звучали звичні в таких випадках фрази про взаємовигідну співпрацю та стурбованість глобальними проблемами, але в підтексті проглядалися дві неафішовані теми: деяка антиамериканська спрямованість «нової європейської четвірки» (зокрема в питанні іракської війни всі згадані країни, включно з Іспанією, де змінився уряд, виступали проти позиції США) та енергетичне питання. Останнє – завдання на перспективу. Євросоюз не може не помічати, як бурхливо розвивається Китай, що йому потрібно дедалі більше й більше енергоносіїв, зокрема, нафти і те, що ця економіка здатна «проковтнути» будь-який об’єм вуглеводної сировини. А отже рано чи пізно за маршрутом Сибір-Китай проляже «труба», якою переганятиметься стільки нафти і газу, скільки запотребує китайська промисловість. Бо для Росії прив’язати енергетично до себе Китай означатиме не лише економічну вигоду, а й геополітичні преференції: вісь «Москва-Пекін» зможе протистояти єдиному поки що світовому полюсу – США та Європі з її НАТО. Тож Євросоюз щосили прагне зберегти енергетичні зв’язки з Росією, а тому приймає Путіна, як рідного, заплющуючи очі на порушення демократичних норм і війну в Чечні. В цьому контексті можна пояснити згадку на зустрічі «четвірки» про Україну. І ЄС, як реципієнт енергоносіїв, і Росія, як донор, зацікавлені у стабільності і територіальній цілісності України. Бо ми – транзитна країна і (поки ще не виявив у повній мірі свій індустріальний апетит Китай) цим цікаві. І Росії, і Європі. Тому газотранспортному консорціуму і нафтогону «Одеса-Броди-Плоцьк» бути! Крім економічного блоку, візит пана Путіна висвітлив ще один аспект. Його можна назвати «державно-буттєвим», тобто таким, що стосується самого існування держави в усіх її параметрах. До грузинської «трояндової» та української «помаранчевої» революцій у СНД було як? Не говорячи про це вголос, були президенти-королі ніби незалежних держав, а над ними був головний президент-імператор, роль якого добровільно брав на себе керівник Росії, незалежно на яку літеру розпочиналося його прізвище – на «Є» чи на «П». Президенти М. Саакашвілі та В. Ющенко зламали цю схему і вибудовують відносини своїх країн з Росією на засадах повного державно-суверенного паритету. І візит В. Путіна до Києва цілком підтвердив цю нову модель міждержавних відносин: Україна і Росія – різні держави, у перспективі, крім сусідства і економічних взаємовигідних зв’язків, їх нічого не об’єднує, а пан Путін – президент хоч і дружньої, проте чужої держави.


Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031







231 авторів
352 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій