преса

Видання: Молодий буковинець, газета

Коментар тижня від Василя КОЖЕЛЯНКА

http://www.molbuk.com/2006/08/10/komentar-tizhnja-vd-vasilja-kozheljanka.html

Отже, похмілля, яке неминуче настає після кожної ейфорії, незалежне від її походження. Ні, голова не болить, в роті не сухо і поправитися не тягне, але на душі дуже бридко. Відчуття таке, ніби тобі пообіцяли дати погладити білого пухнастого крілика з чарівною європейською мордочкою, а натомість у руки впхали слизьку огидну чорну жабу-ропуху. Нудить.
Прошу не проводити всує аналогії: крілик – т. зв. «демократична коаліція», жаба – нинішня, що навіть назви поки-що не має, – осоружні всі! Але якщо вже зайшла мова про аналогії, то є нагода згадати, як майже рік тому ми розглядали деякі історичні паралелі. Тоді говорилось, якщо Ющенко – «Ленін», то Юлія Тимошенко – «Троцький», отож за цим сценарієм зрештою до влади мав прийти (всерйоз і надовго) «Сталін» – сірий безликий номенклатурник із другого ешелону. Якщо Ющенко – «Горбачов», то Юлія Тимошенко – «Єльцин», з усіма відомими нам наслідками того протистояння часів наглого скону СРСР. Поки що полум’яна Юлія, хоча й бореться з привілеями чиновництва, але не Єльцин. Та є ще одна аналогія, запропонована істориком Я.Тинченком: політичні події двох останніх років в Україні екстраполюються на добу УНР (1918-20 рр.), де Кучма – «гетьман Скоропадський», Ющенко – «Петлюра», а Юлія Тимошенко – «Володимир Винниченко». Тоді, як відомо, усе скінчилося тим, що владу захопили більшовики, переважно зі Сходу і Півдня України за активної підтримки Росії. Тоді ще не було газотранспортної системи, тому роль «найвагомішого аргумента» зіграла РККА (рабоче-крестьянская красная армия).
В очікуванні, доки історія в той чи інший спосіб повториться, спробуймо з’ясувати, що сталося? Або – не так. Навіщо усе це було? Навіщо було відривати мільйони людей від мирної праці, виводити їх на міські площі, називати ці площі майданами, а безкоштовні концерти – революцією, навіщо було говорити про якісь руки, що не крадуть, про якихось бандитів, котрі з якогось дива мали би перебратися з владних кабінетів у тюрми, про якихось багатих, що поділяться з бідними, навіщо було співати на подіумах про реанімацію «слави і волі», поклавши руку на те місце, де колись носився партквиток, навіщо, зрештою, було морочити голови якимось НАТО і триндіти про Євросоюз обітований, якщо ситуація в країні повернулася до стану ранньої осені 2004 року?! Політичний Іван-Покиван (Ванька-Встанька), зробивши обманний рух, став назад не своє місце.
Ніхто не каже, що на загал парламентська коаліція суперників на виборах і створений нею коаліційний уряд – це погано. Нерідко якраз це дозволяє уникнути владного глухого кута, а в такій державі, як Україна, це чи не єдиний спосіб забезпечити територіальну цілісність, економічну життєдіяльність, дієздатність владної вертикалі. Але чому це в Україні відбулося саме так? Чому ціною коаліції стали зрада, віроломство, приниження, ганьба і масове розчарування? Чому за відсунення загрози розколу країни треба платити занепадом соціального оптимізму і посиленням суспільної депресії? Але, здається, забагато питань, відповіді на які ніхто не дасть. Та й не треба. І так усе зрозуміло. Зрештою, в цьому майже дворічному прожитому нами відтинку історії є свій, якщо не позитив, то – момент істини. Нам вдалося зрозуміти, де наше місце у сучасному світовому облаштуванні, яким може бути наше майбутнє і чого ми варті. І не треба ні на кого нарікати, самі винні: уряд такий, який парламент, парламент такий, який народ, народ такий, який є. Все. «Все» можна розуміти і так, що з інтересом до політики у більшості населення покінчено.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031







231 авторів
352 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій