преса

Видання: 20 хвилин, незалежний новинний портал Вінниці

Не можна “дрова порубати, а тоді стіхи пописати”

http://20minut.ua/news/75454
Тернополь 2007-11-12

Письменник каже, “а що б було, якби…” і виписує українську історію навпаки. Кожелянкова проза – легка та захоплююча, тому претендує на увагу широких читацьких кіл. Сам Василь Кожелянко такий же, як і його твори - простий, цікавий та приємний у спілкуванні. З буковинським письменником ми розмовляли наприкінці жовтня під час його візиту до Тернополя разлом з письменниками “іншої літератури”.

У вашому творчому доробку є як невеликі віршики хоку, так і об’ємні романи. Що цікавіше та легше писати - прозу чи поезію? Якщо нецікаво, то взагалі не варто писати. Це має бути цікаво перш за все тобі. Прозу напевно важче, бо вона трудомістка. А поезію ти маєш відчувати. Коли пишеш вірш, то маєш бачити перед собою адресата, маєш бути закоханим в щось чи когось. Тоді під прицілом на когось,тоді і пишеться хороша поезія. Я не можу писати лише про любов. Я пишу про все, що завгодно, але має бути такий трохи схиблений стан. А як взагалі виникає ідея для написання твору чи вірша? З поезією легше. Пишу тоді, коли з’являється щось, про що хочеться висловитися. Коли є якесь специфічне відчуття, то відшукую правильні точні слова, образи, які можуть це виразити. Що стосується прози, то спочатку з’являється задум. Потім під нього планую сюжет, героїв, мову вибираю. Це більш широка та трудомістка робота. Сказати, що я пишу лише по натхненню не можу. Бо воно з’являється в прозі тоді, коли є задум. Деякі моменти прози можу писати без натхнення. Звичайно має бути цікаво це писати, але то більш технічна робота - думаю, як зв’язати сюжетні лінії, описати персонажів, підібираю їм характерні риси. Так, зараз пишу великий роман. Він не буде альтернативним, не буде антиутопічним. Але має трохи політичного забарвлення. Це кінець 70-тих років. Мої персонажі будуть переживати час від першу українську революцію і до Майдану. Це по суті історія моїх близьких знайомих. А поезія пишеться винятково під час натхнення. Так, йду во вулиці, щось виникло в голові, запам’ятав. А вже вдома обдумую, чи то буде великий вірш, чи кілька строф та записую їх на папір. Тоді яким має бути ваш читач? Якщо брати альтернативний цикл - прозу, то це люди різного віку. Мене читають від молодих людей, так і пенсіонерів. Але мій читач має мати три єдині умови - обов’язково цікавитися політикою, знати історію України та мати почуття гумору. Що ж стосується поезії, то це більш така вузька аудиторія. Люди, які читають чи пишуть поезію мають мати якесь почуття закоханості. Тобто це теж різні люди, але всі вони мають бути в щось чи когось закохані. А кого бачить перед дзеркалом пан Кожелянко? Цікаве питання...Як правило, ми не бачимо себе збоку, такими, як нас бачать інші люди. Ти бачиш себе по-різному. Часом тобі противно від самого себе. А інколи бачу себе в кращому світлі, аніж є насправді. Але ти бачиш живу здорову людину. В останні кілька років тверезу, без похмілля (усміхається). Я живу, бачу в собі силу щось робити. Не сказав би, що я самозакоханий, але і водночас не скажу, що я байдужий до себе. Ким би був пан Кожелянко, якби не став письменником? Точно не вчителем. Хіба у східному значенні, наставником, якому учні довіряють. Не працював би медиком. Ця професія мені не цікава. Міг би бути художником. У мене, здається, є трохи здібностей до малювання. Вийшов би з мене і політик. Цікавлюся нею. Пишу політичні підсумки. Тобто я окрім письменництва ще трохи політичний журналіст. Не виключаю, що ще подамся в політику. А взагалі-то можу бути ким завгодно. Поки я прийшов у літературу, то працював і простим виробником на заводі. Не боюся фізичної роботи. Можу косити, дрова колоти. Від такої роботи я навіть кайф отримую. Припустимо треба мені сад скосити, то я налаштовую себе на цю справу і працюю. Але це не розвантаження якесь. Не можу сказати, що це моя концепція “дрова порубати, а тоді “стіхи” пописати”. Робота є робота, її треба виконувати сумлінно.