преса

Автор: Олена ГРИЩУК
Видання: «Інтернет-видання «Dw-world.de»

Іронія та чорний гумор – „Сонячна алея” ...

http://www2.dw-world.de/ukrainian/kultur/1.170503.1.html

У той час, як німецькомовним читачами запропонували „Польові дослідження українського сексу”, самі українці отримали можливість познайомитися з одним із сучасних німецьких бестселерів – книгою Томаса Бруссіга „Сонячна алея”, презентація перекладу якої відбулася в посольстві Німеччини в Києві. Книжка вийшла у львівському видавництві „Кальварія”.
Для самого автора, Томасса Бруссіга, усе почалося, як він пише, “коли згасла сигара Черчілля”. Цілком західноєвропейська вулиця з теплою назвою “Сонячна алея”, на якій мешкав головний герой, з’явилася в Східному Берліні тому, що Сталіну 1945-го року її подарував Черчілль. А зробив він це, бо “саме Сталін послужливо підніс йому запальничку”, коли у Черчілля під час переговорів згасла сигара. “Якби Черчілль пильнував за своєю сигарою, жили б ми сьогодні на Заході!”, - вважав головний герой. Соціалізм доби занепаду з її запахом розпаду на тлі дедалі абсурднішого ідеологічного тиску – ось те середовище, в якому автор збудував собі уявну республіку хіппі у затінку зловісного берлінського муру. Але що з того українському читачеві? Софія Онуфрі, автор українського перекладу німецького міні-бестселлера:
"В романі маса ситуацій, обставин, які для нас є дуже добре впізнаваними, дуже людськими, дуже знайомими. Коли я вперше читала цей роман німецькою мовою ще до того, як почала його перекладати, то місцями справді просто реготала до сліз й мимоволі згадувала свою школу, і всю цю, даруйте на слові, ідеологічну пургу, якою нам тоді забивали голову."
Книга, безперечно, маніфестує авторську ностальгію за втраченою молодістю. Томас Бруссіг народився і виріс у НДР й попри всі безглузді жахи похмурого й реально смертельно небезпечного хонекерівського режиму, автор зберіг у серці тремку пам‘ять про дні молодості й не втратив хисту розважатися з ідеологічного абсурду розвинутого соціалізму. Звичайно, все це не може не нагадати українському читачеві власного радянського минулого й саме в цьому прихований потенціал брусіговського тексту для українського сприйняття:
Адже українці також мусять знаходити своє місце у новій реальності, що виникла після краху імперії, тобто в незалежній Україні,-
вважає посол Німеччини в Україні Дітмар Штюдеманн і тішиться обопільним інтересом один до одного на Рейні та на Дніпрі:
„Разом зі зростанням зацікавлення українців до німецької літератури відбувається очевидне зростанням інтересу й до української літератури в Німеччині, і я вважаю це чудовим знаком.”
І якщо придивитися до обох літератур пильніше, принаймні так пильно, як це робить Штюдеманн, то можна побачити цікаві паралелі та неочікувану, вражаючу спорідненість:
„Попри всю умовність подібних порівнянь, я все-таки вважаю, що ця книга чимось схожа на один з ранніх романів Юрія Андруховича “Московіада”. Андрухович, можливо, більше тяжіє до гротеску, а Томас Бруссіг, швидше, реаліст, але обидва автори мають спільну схильність до іронії та чорного гумору й саме ці риси спостерігаєш як у Бруссіга, так і в Андруховича.”