преса

Видання: Zaxid.net

Тарас Прохасько: Для Києва Львів – невдалий іроніч

http://www.zaxid.net/article/4614/
26.08.2007

Відомий письменник, публіцист, біолог, журналіст Тарас Прохасько вважає Львів ідеальним містом, проте, як і все ідеальне, непристосованим для життя. Каже, що жити у Львові не зміг би, хоча це єдине місто, яке його подивувало, після нього жоден поліс не перевершив цих вражень.

- Коли я усвідомив Львів, мені було 3-4 роки, - розповідає Тарас. - Це було щось дуже природне для мене. Тому пізніше Львів не був для мене чимось травматичним, наче я потрапляю у щось неймовірне. Я завжди мав порівняння з іншими містами, містечками, і бачив наскільки Львів є іншим містом порівняно з тим, що називалося у Радянському Союзі - місто.

В радянському понятті місто - це багатоповерхові будинки, кількість населення, підприємства, громадський транспорт. Про жодну структуру, конфігурацію не йшлося. Львів відкрив мені уявлення європейського, на той час казкового для мене, міста. Це було місто з малюночків у дитячих книжечках, які видавалися у той час в Чехії, НДР, Польщі. Там були ілюстрації з давніми містами. Львів єдиний, за своєю конфігурацією, структурою, простором підходив під образ казкового міста. З того часу в мене не було жодного потрясіння чи несподіванки від міста. Я бував у багатьох значних містах Європи і чогось принципово іншого від тої львівської структури, конфігурації немає.

- Що для тебе європейське місто?

- Для мене європейськість полягає власне у схемі, організації простору. Це площа Ринок, Ратуша. Концентричні кола навколо Ратуші, центру, в яких структура стає все менш концентрованою. Перше коло є тотальним каменем, вузьким і тісним, потім стає щораз більше простору. Це європейська геометрія, дотримання давньої традиції містобудування від гори, замку, Ратуші.

- Які місця у Львові є найкомфортнішими для тебе?

- До недавнього часу мені у Львові подобалося все. Улюблені місця - це десь в районі Зеленої і далі. Це величезні порожні вулиці з будинками зламу 19-20 століть.

А не подобаються мені вкраплення якихось брутальних, не знаю, це напевне постмодерн, у новому стилі будинків. Це є та невідповідність в міській ідеології, коли щось не враховує сусідства чогось іншого. Воно вибивається в якісь химерні, яскраві дивні будинки, які цілковито не зважають на те, де вони є. Це є найбільш прикрим з того, що відбувається у Львові. Я готовий швидше сприймати облуплені стіни, обдерту штукатурку, ніж неприродне втручання у середовище.



- Оце втручання, на твою думку, не „змиває" зі Львова накопиченої століттями аристократичності, робить його провінційним?

- Це так. Передусім, це є страшним порушенням екології, в найширшому значенні, в сенсі співжиття всього загального. Це перестрибування через цілі етапи і періоди. У таких системах як Львів, ліпше еволюція, ніж такі стрибки і переміни. Повільне нашарування змін є необхідним. Зрештою, все, що ми тепер називаємо старий Львів, є суцільним набором нашарувань і багатоповерхових культурних змін, які свого часу були також вражаючими, але це було еволюційно. Навіть радянські вкраплення в історичний Львів були еволюційними, поступовими, не було радикальних змін, як тепер. Перестрибування через етапи є поганим і нездоровим для психіки самих мешканців міста.

Я певний, що воно з часом повернеться назад, весь цей пластик буде мінятися на дерево, але за цей час багато чого втратиться.



- Якщо говорити про історію міста Лева, який період є найцікавішим для тебе, найбільше вплинув на його розвиток, зробив Львів - Львовом?

- Львів - Львовом зробили давні часи, ще доавстрійські. Але це занадто далеко для нашої уяви. Тому символічним, ідеальним для мене є Львів передвоєнний. Вважаю, що найкраще для уяви, до міфологізації надається Львів 30-х років минулого століття.



- Львів можна назвати містом-феноменом? Чи є у цього поліса, його мешканців особливий дух?

- Я переконаний, що є. Біда в тому, що у Львові протягом останніх років була занадто потужна міграція і циркуляція людей. Таким чином утворилося принаймні дві групи людей - ті, які прийняли Львів, і ті, для яких неважливо, що вони живуть у Львові, які за своїм способом життя не відрізняються від людей, які живуть у будь-якому іншому районному центрі.

Львівський характер я знаю з власного досвіду життя у Львові. Для мене одною з найбільш характерних його ознак є фізіологічна залежність від міста. Є львів'яни, яким без Львова зле.

Львів'янам притаманна певна легкість, пов'язана з тим, що ти постійно перебуваєш на тлі якогось дива, може не в кожен момент і не кожен це усвідомлює. Саме перебування в такому просторі, серед таких деталей, фрагментів, навіть якщо ти їх ретельно не розглядаєш, тисне на мозок, і хочеш ти чи ні, створюється специфічний політ, відчуття, що ти живеш у диві. Я згідний з есеєм Юрка Андруховича про те, що у львівському характері є якась кастовість, це стосується тих, хто усвідомлює свою львівськість, львів'янин до львів'янина ставиться зовсім інакше, ніж до інших людей.



- Як це проявляється?

- Це не обов'язково виражається чимось поганим. Можливо я перебільшую, я часом від правдивих львів'ян відчував до себе таке ставлення, як від людей, які люблять тварин, і от я ніби такий песик, якого дуже люблять і дбають про нього, але разом з тим усвідомлюють, що це песик, якому не дано зрозуміти усю велич цієї людської любові.

Дуже часто з інших провінційних міст говорять про львівську зверхність, але я би не сказав, що це зверхність, це якесь усвідомлення, співчуття до людей, що вони не знають, що таке Львів, львівське життя.

Я не був до кінця львівським, у мене завжди була можливість відступу до Франківська. Я знав, що можу тут бути стільки, скільки мені буде добре, а по тому я маю територію, куди можна вернутися.



- А були такі моменти, коли тобі у Львові було зле?

- Так. Особливо літом. У Львові часто буває гаряче, страшно нагріваються кам'яниці, вночі не стає холодніше, тотальний брак води, тотальний брак запаху води у повітрі, а це все є у Франківську. Цього Львову бракує, хоча це не шкодить моєму сприйняттю Львова. Одним з моїх ідеалів міста є вода.



- Львів та Івано-Франківськ... Два міста Західної України - наскільки вони різняться?

- Франківськ завжди був і далі залишається воротами до Карпат. Такий собі форпост. Серед моїх знайомих є багато львів'ян, які не були у Франківську, або були проїздом. Натомість не знаю франківців, які не були у Львові. Багато львів'ян не бували у Чернівцях, Ужгороді, Коломиї, натомість мешканці цих міст не можуть собі дозволити нічого не подивитися, нікуди не виїхати - їм їх міста замало.

У Франківську обірвана традиція родинних прив'язаностей до свого міста. У Львові, нехай серед невеликої кількості людей, є розуміння, що якогось року в родині щось там було. Франківськ не був таким тотальним містом як Львів. За темпом життя, настроєм населення - це курортне місто. У Франківську немає того поспіху, навіть швидкість ходи людей є ближчою до приморського містечка, ніж до обласного центру.



- Говорячи про Львів, неможливо не торкнутися теми культури. Чи збереглося таке явище, як львівська культура?

- Біда сучасної львівської культури в тому, що вона розінтегрована в інших територіях - загальноукраїнському і світовому просторі. І ці речі не збігаються. Загальноукраїнське трактування Львова зовсім інше, ніж світове. Однією з причин існуючого стану збереження архітектури Львова є його різне розуміння на Заході і Сході. Для Києва Львів став явною периферією. Виник певний супротив львівській хвилі, яка була на початку незалежності, і яка претендувала на загальноукраїнське п'ємонтне відродження. А вийшло так, що нічого не вийшло.

За гігантською міграцією до Києва талановитих молодих людей нічого немає. Вони мали би якось вплинути, але у столиці вони мало вирізняються серед інших. Кияни сприймають Львів як, з одного боку, невдалий іронічний міф, а, з іншого боку, приємно приїхати сюди, перейтися вуличками і випити кави. Це якесь несерйозне сприйняття Львова в цілій Україні. Крім того, втратилося значення Львова, яке було за радянської влади, коли світ був закритий і до Львова приїжджали подивитися на Європу. Тепер всі мають можливість зі Сходу їхати в Чехію, Австрію, Словаччину. Зрозуміло, що вилизаність їх невеликого містечка цілком заміняє казку про Європу, воно їм комфортніше, ніж напівзруйнований, хаотичний Львів.



- А значення Львова у світовому контексті?

- Світове значення Львова дуже велике. Львів один із символів для культурного світу, принаймні Центрально-Східної Європи. Люди, які вивчали львівську культуру, шоковані тим, що Львів доведений до такого стану.



- Для світу Львів культурна столиця, чому в Україні так не вважають?

- Львову не надають такого значення. Можливо, коли треба - згадують, що це давнє місто і все таке, але, на жаль, Львів не зумів використати свого історичного, культурного багатства для того, щоб стати особливим містом в Україні.



- У молодої львівської еліти є потенціал, аби заявити про місто, як про культурну столицю?

- Це потужний потенціал, але є одна річ, яка є ознакою одночасно позитивною і разом з тим, вона є тим, що не дає місту вибухнути як культурному центру - це сформованість мистецьких традицій. З одного боку, це дуже добре, все йде, як має йти - від покоління до покоління, з іншого боку, в сучасному мистецтві ця прив'язаність до місцевої традиції не дає вибухнути...Проте, не знаю, чи це потрібно, нехай вибухає десь там у Дніпропетровську, Запоріжжі. В сучасному мистецтві всі найважливіші речі робляться далеко не на Західній Україні. Це Київ, Дніпропетровськ, Харків, Одеса, там живуть люди, які в сучасному мистецтві роблять Україні ім'я на світовому рівні.



- Тобто, традиційність заважає Львову?

- Це робить його самодостатнім. Львів не потребує нічого іншого, у ньому є все. Але ця тривалість традицій не дає вирватися на якийсь універсальний світовий рівень, хоча я не впевнений, що це погано. Я не впевнений, що це сучасне мистецтво є настільки важливим, щоб заради нього відкидати щось інше.



- Львівські письменники мають якесь особливе світосприйняття?

- Так воно і є. У Львові є багато потужних письменників, але вони є виразно львівськими, це не дає їм стати по-справжньому загальноукраїнськими величинами. У львівських письменників є так багато Львова, в кожному реченні, у побудові думки. Це відчувається. Львівськість присутня у всіх їх текстах настільки, що вона є певним бар'єром, щоб решта України сприймали її як щось своє. Львівська література є страшенно добра, але „відрубана". Львів тисне на львівських письменників. Навіть надзвичайно популярний в Україні Юрко Винничук є не до кінця зрозумілим і близьким більшості населення України. Єдиний Дереш пише настільки космополітично, що його можуть сприйняти як загальноукраїнського письменника.



- Чи може Львів претендувати на звання книжкової столиці України?

- Львів став книжковою столицею завдяки Форуму видавців. Якби Форум в якихось формах виходив поза тривання кількох днів, це було б козирем для Львова. Хоча мушу сказати сумну річ - у Львові сконцентровано багато людей, котрі читають, але що стосується сучасної української літератури, то Львів протягом останніх років втрати першість за продажем сучасної літератури. Тепер більше сучасних українських авторів купують у Харкові, Одесі, Києві.



- Які українські автори можуть зацікавити світову книжкову індустрію?

- Я не хочу сказати, що це будуть погані автори, і не хочу сказати, що вони щось для цього робитимуть. Як тепер модно говорити, серед багатьох нещасних членів Спілки письменників, які не можуть позбутися ностальгії за пенсіями і за тими часами, коли держава підтримувала їхнє писання. Вони не можуть пробачити авторам, які видаються. Той же Андрухович є об'єктом постійних нападок старого істеблішменту, бо їм здається, що він все робить заради того, аби вирватися. Насправді, що він добре робить - то це добре пише. А те, що його література, на погляд видавців, є такою, що надається до загальносвітового теперішнього читання, зовсім не є результатом інтриг. Тепер такого поняття, як вибитися чи пробитися, немає, можна просто написати щось добре, що „підберуть".



- Коли читач зможе побачити твою нову книжку

- Я придумав книжку, вже навіть є обкладинка, я знаю її від початку до кінця. Думав, що вона буде готова до Форуму, але бачу, що ще щось недодумано. У мене такий метод роботи: час записування і придумування - дев'ять до одного. Мені найважливіше все вигадати, придумати, а потому, коли я відчуваю, що досить, сідаю і дуже швидко пишу. Забуваю багато, але якщо певні речі забуваються, то це не страшно. На мою думку, найважливішим у літературі є відкидання. Писати можна багато і про все, потім треба повідкидати і залишити те, що відкинути неможливо.



- Якщо би ти писав про Львів, щоб це було?

- Я би в жодному разі не писав про культових львів'ян, про яких всі знають, що вони є справжніми львів'янами. Я би не писав про творчу інтелігенцію, про тих всіх прекрасних людей, моїх приятелів, які, без сумніву, є символом львів'ян, починаючи від Коха, Винничука, Кауфмана і так далі. Я багато знаю львів'ян, які є лікарями, інженерами, у них живе весь той дух Львова, весь той патріотизм, тільки він не проговорений у художній спосіб. Львівська творча інтелігенція багато говорить про місто, тому я би не став про це писати. Є багато львів'ян, які все це відчувають, люблять Львів, але не мають доступу до публічного висловлення. Я би розповідав про цих людей.

Львів належить до небагатьох міст, в яких зв'язок між людьми і містом є дуже міцний. Коли говориш Львів, не можна уявити кількох визначних львів'ян, не можна уявити порожнього міста без людей. Коли говориш Львів, в уяві виникає мурашник, люди і місто пов'язані настільки, що сприймати їх нарізно не можна. Це ознака сильного міста, яке впливає на людей.



- Як це сильне місто вплинуло на твоє формування?

- Скажу так... Коли я почав знайомитися зі Львовом, то відчув, що можна більше ніде не бувати, що це є модель того, що називається містом з великої букви. Все, що можливо знати про класичне місто, це все вміщається у Львові. Тут є все можливе. Це модель, образ, конструкція ідеального міста.



- Не було бажання оселитися в цьому ідеальному місті?

- Переважно ідеальні речі погано надаються для щоденного життя. Для мене Львів занадто ідеальний. Я є занадто прив'язаний до Франківська, я не відчуваю комплексів меншовартості, коли приїжджаю до Львова... Я усвідомлюю, що я приїжджаю з маленького Франківська, і усвідомлюю, куди я приїжджаю. Але мій якір - це Франківськ, це те, що мене зробило, і я б не хотів заради чогось, навіть заради насолод чи кар'єри, покидати те, що є таким корінневим.