преса

Автор: Юрій Кучерявий
Видання: Львівська газета

Спів, який хотів стати світлом

http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2008/04/15/30614/
15.04.2008

Геніальний іспанський поет Федеріко Ґарсія Лорка знову заговорив із читачем українською. Видавництво “Кальварія” нещодавно видало книгу вибраної поезії Лорки в перекладі Григорія Латника.


Українські читачі вже звикли до того, що видавництво “Кальварія” останні кілька років приділяє особливу увагу перекладам, щоразу випускаючи їх у світ у добротному поліграфічному виконанні. Не стала винятком і нещодавно видана книга вибраних віршів іспанського поета та драматурга Ф. ґ. Лорки. Вигляд книги неначе говорить нам, що вона має намір проіснувати якомога довше й пережити всілякі можливі перипетії, звичні для української культури і для життя самого Лорки.

До книги ввійшла значна частина віршів поета в перекладі Григорія Латника.

Українському читачеві Лорка раніше був відомий за перекладами Миколи Лукаша, які 1969 року видали окремою книжкою і які викликали і захоплення, і критику (наприклад, Юрія Тарнавського за, мовляв, стилізацію під фольклор та надмір народного звучання). Десять років тому Михайло Москаленко опублікував у журналі “Світовид” переклад Лоркової збірки “Поет у Нью-Йорку”.

Книга вибраних віршів у перекладі Латника охоплює всі періоди творчості іспанця – від першої “Книги віршів” до пізнього “Дивану Тамарінта”. У книзі вміщено повні переклади збірок “Поема про канте хондо” й “Пісні”. Нове видання утверджує власне прочитання тексту, незважаючи на те, що українська культура вже нібито засвоїла поета в Лукашевих перекладах, які від часу свого виходу встановили своєрідний еталон українського Лорки.

Отже, які здобутки і втрати перекладу Григорія Латника? До здобутків належить збереження оригінальної, як у Лорки, строфіки. Традиційно й українські, й російські переклади хибували її руйнуванням, часто видовжуючи строфу, об’єднуючи кілька рядків в один. Особливо обережно Латник поводиться також зі змістом віршів; очевидно, перекладач поставив собі надзавдання – передати найтонші нюанси тексту. Отож вдалося уникнути значних змістових деформацій, і читач знайде в ньому великою мірою те, що вклав сам Лорка.

Проте, реалізовуючи це завдання, перекладач вимушено знехтував іншими важливими компонентами. На прикладі вірша “Краєвид” із “Поеми про канте хондо” можемо бачити це.

Краєвид

Поле

оливок

відкривається й закривається,

наче віяло.

Над оливковим гаєм

небо схилилось,

і ллють темний дощ

холодні світила.

Тремтять очерет і сутінь

на березі річки.

Сіре повітря в’ється.

Оливи

немовби тамують

крики.

Зграя птахів

не перелітних,

що ворушать своїми довжелезними

хвостами у безгомінні.

В оригіналі у вірші присутні ритм та рима. Натомість у перекладі Латника вони повністю зникають, строфічно поламану структуру класичного ямба замінено прозою. Вірш в оригіналі є верлібром, але не прозою.

Ще одна особливість перекладу Григорія Латника – це намагання відійти від канонізованої в нашій літературі м’якої текучої мови всіх перекладів Миколи Лукаша. У Лорки мова не така гладка, як у Лукашевих перекладах. Навпаки, вона жорстка й порепана, як кора або необроблена деревина. І це доволі добре передано в “кальварійському” перекладі.

Варто відзначити також особливу властивість мови Лорки, яку перекладач вдало передає. Лорка, звісно, поет темпераментний. Але навіть у найпристрасніших пасажах він завжди говорить трохи відсторонено, зберігаючи у віршах дистанцію до свого предмета. Ця дистанція утримує його від патетики. Перекладачеві вдається показати цю відстороненість поета від описуваного, яка є аж ніяк не очевидною в українських перекладах його попередників; відстороненість, що позначає всю поетику модернізму.

Водночас Григорій Латник намагається зберегти архаїчний андалузький співочий елемент поетики Лорки, в якого вірш є піснею, і, як годиться пісні, вона має рефрен:

Чи світять над течією

журби вогні мерехтливі?

Ай, любов, що зникла, неспинна!

“Ай” також і в Лорки. Старий народний спів “канте хондо” потрібен був Лорці, щоб показати життя як епос, що розвивається навколо двох тем: любові, яку наші предки колись іще називали коханням, та смерті. Саме вони освітлюють наш краєвид разом зі співом поезії, який іще лунає:

Спів хоче бути світлом.

У темряві спів має

волокна фосфору й місяця.

Світло не знає, що любить.

У своїх опалових межах

зустрічається із собою

й повертається

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031







231 авторів
352 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій