преса

Автор: Павло Вольвач
Видання: Газета по-українськи

Василь Шкляр передбачив загибель Євгена Кушнарьова

http://gpu.ua/index.php?&id=208672
14.02.2008

Письменник Василь Шкляр, 56 років, сидить в одному з кабінетів Спілки письменників. У одній руці димиться цигарка ”Вінстон”, другою Василь неквапно крутить чорнявого вуса. На столі поряд із мобільником ”Нокіа” лежить ошатний червонястий томик. Це роман Шкляра ”Ключ”, висунутий на здобуття Шевченківської премії.

— Окрім семи перевидань, ”Ключ” перекладено багатьма мовами, — каже Василь і киває на книгу. — Торік вийшов вірменською.

Ти знаєш вірменську?

— Так. Я вчився в Єревані, — пояснює Шкляр. — На першому курсі Київського університету нас послали в село на картоплю. Серед картоплі, що рухалася транспортером, ми побачили гранату. Переховали її до діда-сторожа. Я розклав багаття й заявив, що знешкоджуватиму її. Викладач страшенно перелякався, упав у ріллю й почав гребти землю собі на голову та кричати ”лягай!”. Я затоптав багаття і зізнався, що граната в іншому місці.

Викладач звинуватив Шкляра в саботажі та ворожій політичній акції, наказав їхати до Києва і забирати документи з університету. Там студента випадково зустрів декан. Пригадавши його публікації в ”Літературній Україні”, запропонував поїхати за рознарядкою до Єреванського університету.

— Я емігрував до Вірменії. Про той випадок навіть є повість ”Стороною дощик іде”. Швидко вивчив вірменську, за грою в карти, — пояснює. — Життя у Вірменії було дороге, там не давали решти в магазинах. Ночами я грав у секу з однокурсниками, забезпечуючи себе грішми на тиждень-другий. Почав, звісно, з лайливих слів.

Затягнувшись димом, розповідає, що право на видання ”Ключа” російською купило видавництво ”АСТ-пресс”. Книжка вже була готова до друку, але справа загальмувалася.

— Мій роман ”Елементал” багатьом у Росії видався антиросійським. А за переклад ”Тараса Бульби”, першого гоголівського варіанту, маловідомого, на мене наїжджав посол РФ Віктор Черномирдін. ”Гоголь нє мог такого пісать. Ето подлость”, — цитує він посла.

”Елементал” — роман про українського ”бойовика”?

— Коли 1996-го в Росії були вибори президента, Аллу Дудаєву тримали в особняку під Москвою, під охороною. А хто її звідти викрав? — перепитує Шкляр. — Українські хлопці. Зімітували бійку на вулиці й відволікли охорону. Світова преса ламала голову, куди поділася дружина президента Ічкерії. А вона була в Карпатах. Я з нею зустрічався. Вона їздила потягом, за своїми маршрутами, я був у сусідньому купе. Мене вивели на неї хлопці-націоналісти Тарас Процев’ят, Роман Круцик.



Я зустрічався з Аллою Дудаєвою в Карпатах




У кабінет заходить секретар спілки Анатолій Крим. Чоловіки перемовляються. Потім Василь продовжує:

— Після виходу перекладу ”Тараса Бульби” приїхав представник польського режисера Єжи Гофмана. Каже, Гофман хоче робити фільм. А фінансує його Індустріальний Союз Донбасу. Я думав, — сміється письменник, — забезпечу себе нарешті, бо йшлося про голлівудські умови. Союз пообіцяв Гофману такі гроші, що він збирався збудувати на Дніпрі справжню козацьку фортецю.

Каже, що зробив пропозиції до майбутнього сценарію.

— А потім Гофман поїхав до Аргентини, — зітхає меланхолійно. — Потім поламав ногу. Згодом чуємо, що знімає уже Бортко, Депардьє збирався, Гресь збирається, а Гофман затих. Якщо буду потрібний, вони мене знайдуть, — незворушно каже і запалює чергову цигарку.

Маєш хобі?

— Я — знаменитий рибалка. Можна заносити до книги рекордів. У себе на Тікичі на картоплю піймав 22-кілограмового коропа. Ледве виволік, боровся з ним майже годину. На риболовлі 1998-го я піймав страшну хворобу — лептоспіроз. Дуже її занедбав, лікуючись у селі горілкою з перцем, бо думав, що то грип, — пояснює. — Ледве за кермом власної ”ниви” доїхав до Києва. Уже не розрізняв кольорів світлофора.

У реанімації, згадує Василь, лікар сказав, що він умре.

— Відсотків 4 дав на виживання. Місяць я валявся в реанімації — дивився, як виносять трупи. А тоді попросив дружину принести коробку ”Ротманса” і почав писати ”Ключ”.

Шкляр викидає повну попільничку і бере нову цигарку, ”Кептен блейк”.

— Я — тютюновий алкоголік, — пояснює. — Як алкоголік змішує пиво з горілкою, так я часом змішую міцні й легкі цигарки.

Розповідає про проект ”Адаптація класики”.

— Із Гоголевого ”Ревізора” я зробив прикольний сатиричний роман, де впізнаються Юля Тимошенко, Віктор Янукович, Віктор Ющенко. Один видавець прочитав його в рукописі й купив права назавше. А тут раптом ”помаранчеві” втрачають владу, приходять синьо-білі, і він злякався. Тепер знову почали перемовини.

Дзвонить телефон. Василь Шкляр скидає дзвінок.

— Якась містика, — провадить. — Уяви: в романі, котрий називається ”Репетиція сатани”, гине лише один єдиний герой. Це — малоросійський губернатор Харко Кушнаревський. Роман уже був написаний, проданий, минуло кілька місяців і — гине Кушнарьов.

Василь крутить кінчик вуса, замислюється.

— Один чоловік каже: ти можеш бути літературним кілером. Хтось тобі не сподобався, ти пишеш твір, і ця людина гине.



1951, 10 червня — Василь Шкляр народився в с. Ганжалівка Лисянського р-ну Черкащини
1968 — закінчив Звенигородську СШ N2
1969 — вступив до Київського держуніверситету на філологічний факультет
1973 — закінчив Єреванський держуніверситет
1991–1998 — прес-секретар Української республіканської партії; написав роман ”Ключ” (гран-прі конкурсу ”Золотий Бабай”, премія журналу ”Сучасність” за кращий роман року, премія журналу ”Олігарх”)
2000–2004 — головний редактор видавництва ”Дніпро”
2001 — роман ”Елементал”; за два роки — ”Кров кажана”