преса

Автор: Катерина КИРИЛОВА
Видання: «Поступ»

Євгенія КОНОНЕНКО: Делікатно про неделікатне

http://postup.in.ua/usual.php?what=49008
21 січня 2006 р.

В Євгенії Кононенко є відверте аж до болю та судом у щелепах оповідання про порвані колготи. Ні, у цієї авторки багато відвертих та страшних у своїй правдивості оповідань. Але не знати чому, саме це в'їлося у моїй підсвідомості. І часом я знову повертаюся до насправді невибагливого сюжету про жінку, чоловіка та його маму...

Євгенія Кононенко - дуже гармонійна авторка. У побутовому спілкуванні вона така ж відверта, як і у своїх книжках. Із нею, здається, можна говорити про все на світі, як із найкращою подругою. Говорити мовою, якої ніхто, окрім нас, не знає у цьому світі. Говорити, поки не закінчиться чай у великому китайському чайнику. І трохи ще. Підсолоджуючи життя, невибагливим делікатесом самотніх жінок - цукрованими горішками.

Ти настільки маєш читача, наскільки тебе чують

- Чи можна сказати, що Євгенія Кононенко - це сьогодні вже ім'я-бренд?

- Про це слід питати не в мене, а у видавця. Я мало займаюся власною промоцією. Якось воно у мене не дуже виходить. Я собі просто пишу, а коли у когось виникає бажання пропіарити цей продукт, я нічого не маю проти. Зрештою, у видавців і письменників - різні цілі. Видавцям важливо продати якомога більшу кількість книжок. Це все. За великим рахунком, їх навіть не цікавить: чи прочитають люди цю книгу, чи матиме вона якийсь розголос. Хіба розголос, знову ж таки, з тієї точки зору, аби книга вдало продавалася. Позаяк для письменника важливо, щоби його книгу прочитали. Звісно, усім літераторам хочеться жити зі своєї творчості, але це мало в кого виходить.

- Дехто закидає, що Ви надто жорстока, інколи навіть безжальна й агресивна в ставленні до чоловіків у своїх книжках...

- Я не певна, що це можна назвати агресією. Або... Знову-таки потрібно подавати визначення цього поняття "агресія". Я ж просто ділюся своїм досвідом, але як це сприймуть читачі, не завжди залежить від мене. Жіноча соціальна проблема, безумовно, яскраво виражена у нашому соціумі, але про це ми говорити тепер не будемо. У цьому, зокрема полягає завдання наукової літератури. Коли ж говорити про художню - то це насамперед твій власний досвід, досвід своїх знайомих, історії з їхніх життів, які ти по-своєму переживаєш, на місце яких ти умовно намагаєшся себе поставити. Це не агресія, просто саме такі чоловіки траплялися мені у житті.

- То книжки Вам, у певному розумінні, заміняють психоаналітика?

- Мабуть, що так. Хоча я маю добру подругу, яка займається такими проблемами. Ви, можливо, знаєте, що психоаналітики дуже часто радять своїм пацієнтам писати. Не йдеться про творчих людей, писання допомагає усім. Або малювання... Я пишу у різних станах, але потім перечитую і розумію, що воно резонує не лише з моїм особистим досвідом, йдеться, в принципі, про жінок. Напевне, тому я дуже швидко вирішила, що мої книги потрібно видавати. Адже не важливо, чи ти пишеш про себе, чи про свою сусідку, важливо, щоби кожен міг у тому знайти щось для себе. Це не проповідь, не щиросердечне зізнання на суді та не сповідь перед священиком... Це белетристика. Тому на запитання: "Як воно було насправді?" - немає однозначної відповіді...

Хоча я можу сказати про те, що було поштовхом до написання книги "Без мужика": несподівано у моєму житті з'явився мій перший чоловік, з яким я одружилася у дуже молодому віці. Я собі думала, що його вже немає серед живих... Це була психічно хвора людина. Хоча, коли ми з ним тільки познайомилися, я вірила у те, що він постраждав від режиму, що він - такий собі борець із неправдою. Коли ж зрозуміла, що й до чого, було дуже важко зневіритися у своїх ідеалах юності. Я думаю, кожному з нас колись доводилося прощатися зі своїми міфами...


Кожен письменник вважає себе талановитим

- Якою є міра Вашої цинічності?

- Ніхто не знає, як складеться його життя. Звісно, добре, коли у молодої дівчини є віра в кохання. І якщо життя складається добре, нехай воно так і буде. Але якщо ти мусиш якоїсь миті попрощатися зі своїми ілюзіями, то треба бути готовою до цього, треба мати велику силу, щоб це пережити і не стати цинічною. Сьогодні я бачу чимало жінок, якими керує розрахунок у стосунках із чоловіками. Але інколи доля жартує навіть із ними: такі дівчата також закохуються. Людська доля - це не робота якогось механізму, отож важко щось прогнозувати, важко що-небудь радити.

- Якщо говорити про Вашого читача, то чи думаєте Ви про нього, коли пишете свої оповідання?

- Я думаю про нього. Я думаю про те, як сказати делікатно про, можливо, неделікатні речі. Я би ніколи не змогла писати так, як, наприклад, пише Іздрик. Бо він пише добре, але, як на мене, занадто відверто. Він хороший стиліст, але мені то є чужим. Чи, наприклад, Степан Процюк, який не такий талановитий, але... Іноді у творах письменників відчувається потреба якоїсь правди життя, хоча дуже часто за тим стоїть бравада. Я ж насамперед думаю про те, щоби твір легко читався. Щодо детективної форми, то для мене це не момент загравання з читачем, для мене це метафора життєвої позиції. Тому детектив - це не обов'язково низький жанр. Це життя.

Кожен письменник вважає себе талановитим. Кожен вірить, що він робить щось неймовірне. Інакше: навіщо публікувати?

- А як Ви ставитеся до так званих "жіночих романів", в яких чимало жінок знаходять собі розраду?

- Зрозуміло, це несерйозна література. Але її цілком можна використовувати для вивчення іноземної мови. Принаймні моя дочка читає жіночі романи англійською мовою саме із такою метою. Це такий самий момент масової культури, як і серіали. Ми не можемо ним нехтувати, бо є занадто багато споживачів такого продукту. Власне, своїми книжками я, можливо, прагну відірвати якусь частку жінок від цього жіночого чтива.

Між текстами мусить бути пауза

- Пані Євгеніє, я знаю, що Ви багато й плідно займаєтеся перекладами французьких авторів. Властиво, якщо порівняти між собою процеси написання і перекладу, у чому чуєтеся природніше?

- Свого часу я отримала премію за антологію перекладних французьких віршів. А потім я переклала есеї Анні Арно, яка вживає ненормативну лексику. Я вжила її відповідно. Мене почали критикувати і це дійшло до послів. Тоді виник такий прикрий й не дуже приємний момент: не було критики в пресі, але вона точилася у залах посольства. Останнє, що я переклала на замовлення - це книга-бойовик "Убити Ющенка". Цей твір цікавий у своєму жанрі... Але. Я хочу перекладати вірші. Поезія вимагає значно більшої концентрації від автора. І я не вважаю, що цей жанр якимось чином обмежений у віковій категорії - справжній автор пише завжди. Але, на жаль, жоден видавець не буде видавати вірші без спонсорської підтримки.

- Вас вважають добрим знавцем проблем фемінізації в Україні та на Заході. Але, якщо порівняти процеси, які відбуваються у суспільстві, власне, у цьому напрямку, скажімо у Франції та в Україні?

- Звісно, французькі жінки також мають певні проблеми. Причому, це проблема не лише сексуальна. Сьогодні жінка, яка не хоче виходити заміж, може спокійно робити собі кар'єру. І те, що вона - жінка, жодним чином не стане на заваді. Навіть, якщо говорити про політичні амбіції. Інша річ, коли жінка хоче поєднати родину із професійною реалізацією. Це завжди було проблемою, як у нас, так і в них. Жінкам дуже важко давати раду із заможними чоловіками, бо в них сильно розвинені патріархальні стереотипи. Чоловік середніх статків спокійніше ставиться до кар'єрних успіхів своєї дружини. Жінці ж значно простіше рухатися вперед, коли вона сама. Хоча питання: кар'єра чи родина не повинно стояти перед жінкою. Якщо чоловік його вже так ставить, то насамперед жінці слід добре подумати, чи вартує залишатися з таким чоловіком.

Для мене родина - це проза. У доброму розумінні цього слова. А проза це не стільки натхнення, як досвід. Дуже багато чого виникає у родинних стосунках, про що хочеться розповісти іншим. Якщо вірші народжуються від яскравих вражень, то проза вимагає досвіду, яким хочеться поділитися.

- Ви можете назвати себе щасливою людиною?

- Бувають моменти, коли ти відчуваєш повноту буття. Можливо, це трапляється не надто часто, але таки трапляється. Тоді я щаслива. Це спричиняє натхнення до написання нових творів, спілкування, кохання... І такі моменти компенсують увесь попередній негатив та заохочують жити далі.

DOVIDKA:

Євгенія Кононенко. Корінна киянка. Математик і філолог, науковий співробітник Українського центру культурних досліджень. Займається гендерними студіями. Відома в Україні перекладачка з французької. У її перекладах побачили світ сонети та дитячі поезії, декілька романів сучасних французьких авторів.

Власний літературний шлях розпочала як поетеса та новелістка. Окремі її новели перекладались французькою, англійської, німецькою та хорватською мовами. Лауреат низки літературних премій. Найвідомішими є її романи "Імітація" та "Зрада". За аналогією з Бальзаком, котрий усе життя писав "Людську комедію", Євгенію Кононенко можна назвати деміургом "Київської комедії"... Однак на відміну від французького класика, жанрові форми тут значно менші, засоби вираження - компактніші, а реалії набагато страшніші, бо до болю впізнавані.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031







231 авторів
352 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій