преса

Автор: Юрій Луканов
Видання: Інститут Масової Інформації

Як позбутися страху?

http://imi.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=169975&Itemid=1

22-10-2007

Наткнувся на повість письменниці Євгенії Кононенко «Ностальгія». Це якась так би мовити невипадковість. Адже тиждень тому жіночий журналі «Пані» надрукував мій нарис про мою бабусю і дідуся Ольгу Волковську і Павла Луканова, яких репресували в 1937 році. Ще раніше я надрукував у «Новинарі» колонку, де коротко описав цю історію. Я її добре знав, бо вивчив справи своїх предків в архіві Служби безпеки України. Головна редакторка «Пані» Тетяна Костюк, прочитавши цю колонку, запропонувала мені написати докладніший матеріал. Журнал дав його на цілий розворот із численними фотографіями з мого архіву.
Так ось Євгенія Кононенко у своїй «Ностальгії» розповідає не тільки про той самий час, але і про ту саму територію – Київ, де мій несподівано осиротілий батько виховувався у родині своєї тітки, тобто сестри моєї бабусі. Письменниця описує колорит помешкань, схожих на будинок на вулиці Толстого,33, де жив мій батько. Але найголовніше вона прагне осмислити, який вплив часи сталінських репресій мали на покоління 50 – 60-х років.
Після прочитання повісті мені подумалося, що український письменник Іван Багряний був чи не першим письменником, який у своєму романі «Сад Гетсиманський» докладно описав, як та епоха ламала людей. Це сталося задовго до «Одного дня Івана Денисовича». Але ж із завершенням репресій тема аж ніяк не вичерпалася. Адже той час досі продовжує свій вплив на наше життя. Мені здається, що той страх на рівні підсвідомості залишився у багатьох з нас, навіть якщо ми народилися пізніше. А пишуть про це дуже мало. Здається, Кононенко чи не єдина, яка показує оцей зв`язок. А писати про нього треба більше. Хоча б для того, аби того справу позбутися.