преса

Автор: Іван ЖИРОШ
Видання: «Новости Ужгорода и Закарпатья»

Його називають динамитом...

http://news.uzhgorod.ua/novosti/9813/
09.03.2005

Українського письменника Василя ШКЛЯРА по праву називають “українським динамітом”. За гостросюжетність, динамізм, драматизм. Нині він — найпопулярніший автор не тільки в Україні, а й за межами. Досить сказати, що його роман “Ключ” протягом двох років уже видавався тричі! Цей твір також видано в Болгарії та Швеції. Василь Шкляр — володар гран-прі літературних конкурсів “Золотий Бабай”, “Коронація слова”, “Золотого пера” Спілки журналістів, працює головним редактором видавництва “Дніпро”. Він з люб’язністю погодився відповісти на запитання власного кореспондента газети "Експрес" по Закарпатській області Івана Жироша.

— Багатьох здивувало, що ваш роман “Ключ” видано шведською мовою в престижному видавництві цієї країни, яке спеціалізується перекладами з екзотичних мов. Невже й українська для них — екзотика?

— Аж ніяк. Мушу вас заспокоїти, що до екзотичних мов відносять не тільки нашу, але й китайську та японську. А “Ключ” справді є найрезонанснішим. Адже не кожен твір протягом двох років видається тричі. Крім того, його повністю надруковано в часописах “Сучасність”, “Київських відомостях”, “Молоді України”.

— Не менш популярним, певно, обіцяє бути і ваш новий роман “Кров кажана”?

— Він уже надрукований у журналі “Сучасність”. І одна бабуся з Америки, передплачуючи це видання з 60-ти років, написала редакції, що віднині відмовляється від передплати, бо такої порнографії вона не витримує. Твір справді багато в чому провокаційний, епатажний. Це містичний трилер. Основний мотив — зрада й помста. Йдеться про наше сучасне життя з усіма парадоксами. Іноді я називаю цю книжку романом про народження у суспільстві диявола.

— Ваш роман “Елементал” про чеченські події вважають скандальним, його можна умовно назвати націоналістичним. Наскільки він є документальним?

— В основу роману покладено реальні події. Під час президентської виборчої кампанії Єльцина 1996 року російські спецслужби полювали за родиною Джохара Дудаєва. Газети рябіли заголовками: куди ж поділася його дружина Алла? А в цей час вона переховувалася у наших Карпатах. Саме українці вивезли її з Чечні до України, а потім, підкупивши митників, переправили через Білорусь, далі — до Прибалтики, Скандинавії. Причому це робилося аж ніяк не на самодіяльному рівні. Цією місією керували народні депутати України. Про це не знала навіть СБУ. До неї довіри не було.

— А звідки ви дізналися про цей факт?

— У якійсь мірі до нього я сам був причетний. Ми зустрічалися з Аллою Дудаєвою у бункері. Навіть у Карпатах часто мінялося її місце перебування. Потім я супроводжував її у потязі. Тоді, до речі, я займався політикою, був прес-секретарем Української республіканської партії. Але як письменник відчував, що ця виняткова ситуація з Дудаєвою колись обов’язково відобразиться на папері. Незабаром я познайомився з дуже яскравою особистістю, українцем, який служив у французькому іноземному легіоні і воював у гарячих точках. Утім, таких співвітчизників, як він, чимало. Це хлопці, які погидували своїм тутешнім убогим життям, і різними шляхами потрапили за кордон. Це супермени із загостреним почуттям власної та національної гідності. Я вирішив поєднати ці лінії і написати роман про порятунок родини Дудаєва. Чому ми маємо дивитися на героїв Шварценегера, коли у нас є свої, причому вони цікаві ще й тим, що мають інтелект?

— Як сприйняла роман сама пані Дудаєва?

— Наразі мені про це не відомо. Але для мене багато важить, що твір добре сприйняли хлопці, які воювали в Чечні. Краще ніж ті, хто не воював. Один із них мене розпитував, де я воював, з ким, у якому підрозділі. Словом, він сприйняв мене за свого, і це найкраща оцінка для письменника. А інший, який брав участь в операції з вивезення Дудаєвої, скупив аж 50 книжок “Елементалу”. Він був у захваті. На моє запитання, чи не розчарований він, що в підсумку героїня роману виявилась не донькою Дудаєва, а всього-на-всього дублером, він посміхнувся. “Таких дублерок, — сказав він, — аби заплутати сліди “федералів”, було кілька. Ці дівчата з охороною, щоб відвести підозри спецслужб від справжньої Дудаєвої, їхали в різних напрямках. Отже, ваша творча вигадка виявилася правдою. Ось чому я і скупив стільки ваших книжок”.

— А як відреагували на книжку Росія, критики?

— У російському посольстві, наскільки знаю, були невдоволені. Відгуки критиків особливо не збираю. Але випадково прочитав у Інтернеті, що мій герой, мовляв, часто займається сексом, але автор ніде не вказує, чи користується він презервативом. Ось такий рівень критики. Мені сподобалася оцінка колишнього афганця Василя Славчука: “Кому не подобається “Елементал”, хай читає “Хаджі-Мурат”.

— Чув, що ваші твори, зокрема, “Елементал”, намагалися екранізувати?

— Серіал за сценарієм “Елементалу” силами телеканалу “1+1” пропонував зняти Олександр Роднянський. Я здивувався, адже в “Елементалі” — виразні антиросійські мотиви. Проте Роднянський уже — в Росії. Кілька режисерів намагалися екранізувати мій “Ключ”. Скажімо, Олег Бійма вмовив мене розірвати вже готовий контракт, бо він, мовляв, зніме і серіал, і прокатний варіант. Але ніяк не може акумулювати кошти. Тепер я шкодую про попередню пропозицію.

— Коли ви відчули себе популярним?

— Тоді, коли видавництво виплатило мені аванс за останній мій роман за умови, що ця книжка розійдеться накладом вісім тисяч. І це тоді, коли Пауло Коельйо, яким захоплюється весь світ, виходить в Україні значно меншим тиражем. Причому вартість моєї книжки — 16, а Коельйо — чотири гривні. Нині багато говорять про український бестселер. Але багато хто думає, що це книжка, яка продається мільйонним тиражем. А насправді, яка краще реалізовується. У нас 10 тисяч проданого тиражу — це вже бестселер. І не через те, що ми дурніші чи гірші. Просто нашою мовою читає менший контингент, її менше пропагують, вона слабше захищена. Ось видавництво “Дніпро” видало Едгара По п’ятитисячним накладом. І він не розходиться краще за мене. І така ситуація з будь-яким іншим світовим класиком.

— Чув, що ви категорично виступили, щоб ваші твори видавали в Росії. Чому?

— Тому що, видавши російською, російські видавці в першу чергу заполонять моїми книгами не свій, а наш ринок. Але я ж — не ворог українського народу! Бо талановита книжка, якісне кіно можуть зробити більше, ніж сотні політичних програм. У Росії вже давно зрозуміли, що на книжці, фільмі легше в’їхати в чужу державу, ніж на танку. Та, попри свій песимізм, з приходом нової влади сподіваюсь, що українська книжка в Україні (!) займе нарешті гідне місце. Нові українські письменники мені імпонують розкутістю, незакомплексованістю. Вони не засупонені в той офіціозний мундир, який так стискав класиків соцреалізму.