преса

Автор: Іван Царюк
Видання: «Газета «Ваше здоров"я»

МАРИНА МЕДНІКОВА: ВАРТО ЖИТИ ПИЛЬНО

http://www.vz.kiev.ua/med/722/9.shtml#4
№46, 772

Літературні дебюти молодих - це майже звично. Коли ж першу книжку видає людина з чималим життєвим досвідом і роман невдовзі визначається читаючим людом як явище - тут починають "працювати" процеси іншого ґатунку. За півроку, які пройшли з часу виходу в світ роману Марини Меднікової із несподіваною назвою "Тю!", київське літературне коло, не лише активно обговорює його, але й чекає на продовження. Тим часом нещодавно побачила світ і друга книжка: "Терористка" стала лауреатом конкурсу "Коронація слова" і увійшла до нової серії видавництва під не менш провокаційною назвою "Жіночий кулак". Авторський стиль пізнаваний з першого речення, бо в ньому є ота непересічна розповідна інтонація, яку не сплутаєш ні з ким і ніколи. ані Марино, у романі "Тю!" Ви описали двох жіночок, що збирають трави, знають усі приписи стосовно їх приготування й використання, але з великою недовірою ставляться до їх лікувальних властивостей. То що, перевелися травники по наших селах? - Село в патріархальному сенсі слова вже стоїть на порозі вічності. Берегинями (на жаль, вже нечисленними), минулого, в тому числі, й народних медичних знань, залишаються, дай їм, Боже, здоров'я й довголіття, жінки похилого віку. З цими жінками відходять і знання, і практика самолікування на засадах споконвічного досвіду.
Скажу, спираючися на власні спостереження. Від своєї подруги й сусідки Параски Ничипорівни я, наприклад, дізналася про траву серпоріз, якої повно на придеснянських лугах. Нею здавна лікують порізи, травми, відваром гамують шлунковий біль. Дізналася про засушені хвостики гарбузів, їх називають "ручки". Подрібнені й заварені, вони знеболюють зуби - спробували, допомогло. Ми в родині п'ємо узвар з плодів та гілочок дикої груші, сушеної в печі. Виводимо з організму зайві солі відваром коріння пирію. Ще одна моя подруга Любов Дмитрівна, молода симпатична жінка, подарувала рецепт від своєї мами Оксани Мазепи - сироп з терну. Смачно й корисно, підтримує імунітет. Мух з хати виганяємо свіжим полином, як засохне - вже не діє. Колись славетна баба Оля з Обухова направила мені карк, зняла біль, від якого я вже конала і якому жодна медицина не зараджувала. Я забула про хребці років на п'ять-шість. Такі баби й діди в нас, на щастя, ще не перевелися.
- Чи писали Ви колись прозу для того, аби вилікуватись? Чи маєте за зразок таких "літературних ліків" щось у світовому й українському письменстві?
- Ніколи, починаючи з далеких учнівських років, не могла подужати славнозвісного "Дон Кіхота". Ну, не читався він мені й край. Допоки не купила того самого, з Ламанчі, у перекладі Миколи Лукаша. Назвати те, що зробив великий Лукаш та соратники, які довершували його працю, перекладом - язик не повертається. Лукаш бляклого російськомовного Дона натхненно проспівав, божественно видихнув, відмив замацаного ґідальґа від лепу банальності: А чи писала я, аби виліковуватися? Єдині ліки проти нудьги та депресії, та й від багатьох хвороб, - робота. Важливо подолати перший бар'єр спротиву, коли кожна клітина волає: нічого не хочу, нічого не можу, я найнещасніше створіння у Всесвіті, недоладне, безталанне, недолуге, взагалі "недо".
Подолали нехіть? Тоді вмикайте комп'ютер, беріть ручку та стос паперу і... Якби була лікарем-психотерапевтом, рекомендувала б усім, без винятку, писати. Вихлюпувати все незадоволення від життя не на сім'ю та близьких, а на терплячий аркуш.
- Коли читаєш Ваші романи, складається враження, що українство як таке залишається самим собою лише тому, що на усіх історичних "зламах" ставиться до того, що відбувається, з добрячою дозою гумору. То "сміх після сліз" - наші національні ліки?
- Український гумор - такий саме бренд, як всесвітньо визнані його інші "торгові марки" - англійський, єврейський, одеський. Їдемо вже поночі, після гостей, порожньою маршруткою. До водія чіпляється добряче підпилий дядько. Водій йому: сядьте!
Дядько ні мур-мур. Водій: я зараз вас висаджу, тут наряди їздять, загримите аж бігом!
Питаю в сусідки Христини Лавринівни: дасте мені яєць? Дасту, - відповідає незворушно.
Виходжу на вулицю непарадно, з городніх робіт - у плямистих шортах, майці й брилі. Іде бабця-сусідка, каже: коли я до церкви піду, даси в це вбратися?
Після похорону баби Семклити обговорюють подію: гарний був похорон, все було: і налисники, і капусняк, і голубці, ні краплі самогону - сама казьонка.
Феномен української нації, яка оприлюднюється і через гумор, ще чекає на свого дослідника. Може, гумор - лакмусовий папірець, що визначає... Щось таки визначає. От спало на гадку. Російського гумору, як феномена, не знаю, а міцна держава є. Про німецький гумор ви щось чули? Про скандинавський? Японський? Специфічний американський назвати гумором можна лише від доброго ставлення. Авангардні держави гумору, як складової національного характеру, зазвичай не мають. Так що нам довіку обирати: або мати міцну державу - матінку для громадян, або сміятися з примх влади-мачухи. А може, сміючись, спробувати таки закасати рукави?
- "Брати наші менші" - ця тема для Вас залишається важливою навіть тоді, коли за сюжетом нібито й не повинна розгортатись (як, наприклад, у романі "Терористка"). На Ваш погляд, чому тварини в хаті є ознакою доброго душевного здоров'я сучасних людей?
- Це тема для мене невичерпна. Моє нинішнє життя - поруч з собаками. Маємо двійко - Антіна й Ладу. А ще - сільський контингент їхніх вірних друзів. У "Терористці" з натури списані незабутні Шериф та Максиміліан, пес і кіт. Не сумніваюсь, що ми - брати. Хто старший, а хто молодший - ще питання. Від людини можна відмахнутися, знехтувати її потребами, злегковажити спілкуванням. З тваринами таке не проходить. Ці очі, ці брови дашком, ці хвости, що вимахують привітально, ця гранична, на клітинному рівні, впевненість у тобі - що не зрадиш, не покинеш, що не даси на поталу. А хіба встоїть будь-який стрес перед хвилею шаленої ніжності й любові, що вихлюпується на тебе через поріг, бо вже почули, що йдеш, задовго до того, як подзвониш у двері, бо впізнали звук мотора твого авто, бо вже вишкрібують двері, аби облизати тебе...
Тварини в домі тренують на людяність. До сліз зворушив такий випадок. Ми з дорослим сином фарбуємо надгробок на могилі моєї мами. Бачу, Микола присів біля лавки, вовтузиться. Тоді каже: дурний мурах заліз лапкою на краплину фарби, я хочу його відчистити, бо ґиґне.
Розумію, що неправа, але для мене люди байдужі й жорстокі до тварин - щось не теє... Нещодавно надибала: Брежнєв "на дух нє тєрпєл животних в домє". Бачте, без симбіозу людина - тварина утворюється застій. Гаплик, по-нашому. Можу лише повторити - тварини в домі тренують на людяність.

Розмову вів
Іван ЦАРЮК.

Одним із свідчень духовного здоров'я нації є наявність літератури і розвиток книжкової справи. За кількістю літературних імен, відомих у світі, уродженці України, принаймні, два століття виглядають більш як цікавими. А от талантів, які підносять українське слово до рівня "красного письменства", за десятиліття незалежності хоча й не поменшало, та можливостей оприлюднення їхніх творів і розповсюдження інформації про них стало таки менше.
Одним з найвідоміших видавництв, що спеціалізуються на виданні сучасної української літератури, залишається "Кальварія": щороку - більш як 50 назв різних жанрів, десяток нових імен, презентацій, проектів. Логічним виглядає й те, що разом з газетою "Ваше здоров'я" кальварійці започатковують нову акцію. Віднині Ви, шановний читачу, на сторінках "ВЗ" зможете зустрітись з авторами, твори яких побачили світ у видавництві, дізнатися, що вони думають про здоров'я, хвороби, гумор, традиції та новації. А за бажання, придбати книжки, що вас зацікавили.
Сьогодні, шановні читачі, ми хочемо познайомити вас з Мариною Медніковою.

Замовити книжки видавництва "Кальварія"
Ви можете, скориставшись поштовою адресою:
а/с 328, м.Львів, 79000, Україна,
або зайшовши на сайт www.calvaria.org
Кожний замовник разом з книжками отримує повний прайс видавництва з анотаціями.
Постійних замовників очікують приємні сюрпризи від видавництва.