преса

Автор: Євген Повєткін
Видання: «Київська Русь»

ПОСЛІДОВНА «НЕЗРІЛІСТЬ»

Книга IV, 2006

Яценко П. Повернення придурків. – Львів: Кальварія, 2005 – 176 с.
Пагутяк Г. Королівство. Пригодницький роман. – Тернопіль: Джура, 2005. – 288 с.

У нашому суспільстві таки щось відбувається. Зміни в ньому дедалі частіше стають предметом якщо не всезагальної, то принаймні масової зацікавленості. Свідченням цього є не тільки розмови по кухнях та офісах про політику й інтерес до відповідних газет, теле- й радіопрограм, а й поява різножанрової літератури соціальної та політичної тематики – від публіцістики й спогадів учасників подій до детективу та лірично-автобіографічної прози “нон-фікшн”. Знайшлося в літературному процесі місце й соціальній утопії.

Соціальна утопія завжди містить у собі брехню, і разом із тим людина у своїй історичній долі не може існувати без соціальних утопій, вони є рушійною силою (Ніколай БЄРДЯЄВ, “Царство Духа і Царство Кесаря”).

У 2005 році з’явилися й мають шанс привернути читацьку увагу два твори цього жанру. Спочатку в серії “Бібліотека журналу “Четвер” видавництво “Кальварія” надрукувало книжку Петра Яценка “Повернення придурків”, а у вересні, до Львівського Форуму видавців, вийшов початковий тираж нового роману Галини Пагутяк “Королівство” (видавництво “Джура”, м. Тернопіль). Обидва твори являють, так би мовити, дитячий – тобто простий, наївний і водночас ґротескно-іронічний погляд на суспільне життя-буття. “Дитячий” у цьому контексті означає ще й “незрілий”, тобто такий, де замість іще не сформованих елементів цілісної картини світу (адже дитина ніколи не сприйматиме світ фраґментарно) постає фантазія, міф та вигадка. Відтак і в структуру суспільства у творах обох авторів залучено те, що на сталий, “дорослий” погляд сюди взагалі не має стосуватися, а існує десь зовсім окремо. В Петра Яценка таким “незрілим” елементом є, скажімо так, антична космогонія – з богами, мойрами, перевізником Хароном та підземеллям Аїду, битвою героїв (у тому значенні, яке вживаємо, говорячи про давній героїчний епос) із персонажами, котрі дуже нагадують воїнів, що за одну хвилину виросли з посіяних Ясоном на полі зубів Дракона. Художній світ “Повернення придурків” може нагадувати й світосприймання студента-філолога першого року навчання, коли йому в курсі історії античної літератури було явлено вражаючу й струнку систему світобудови, й він може мимоволі бачити світ у категоріях давньогрецького міфу насамперед тому, що інші версії космогонії йому наразі не дуже відомі – їх ще “не проходили”. Хоча вагому роль також відіграє традиція асоціативного поєднання періоду юності в житті людини та античності як часу юності європейської цивілізації – згадаймо Вертера Ґете, який ходить на прогулянки на природу з “кишеньковим” виданням Гомера, або теоретичні побудови “Присмерку Європи” Шпенґлера. Звернімо увагу: і “Страждання юного Вертера”, і “Присмерк Європи” – плоди романтичної філософської думки. Втім, “незрілий” світ “Королівства” Галини Пагутяк теж несе на собі “відбиток” романтизму, i відлуння античності, щоправда, опосередковане – через імпліцитне відсилання

Імпліцитний, -а, -е. Який мається на увазі, невиражений (Великий тлумачний словник сучасної української мови)

до доби Відродження з його любов’ю до книжності й відновленням цікавості до давньогрецької та латинської культурної спадщини – у творі можна відчитати. Однак на перший план виходить інша романтична мрія – про “природну людину”, яка гармонійно живе в природі й може спілкуватися з нею, а відтак осягнути її потаємне знання, її суть та задум. Якщо провести аналогію між “Королівством” та німецьким романтизмом, то можна сказати, що Галина Пагутяк пішла не шляхом умоглядних побудов Новаліса, а слідом за братами Ґрімм та Вільгельмом Гауфом стала шукати ідеал у міфі – в леґендах та казках. Справді, в книзі багато леґенд, забобонів та пов’язаних із ними історій, прийомів, властивих казці, – насамперед наділення котів, тигрів, собак, привидів, переліток (ельфів) здатністю говорити між собою та з людиною. Саме завдяки казці до “незрілого” суспільного світу “Королівства” залучаються, так би мовити, “тваринно-рослинні” громади, найбільш яскравими з яких є Королівства котів та переліток, а ще громади відьом, привидів, книжкових гномів, чарівних істот на зразок кольорових мишей тощо.

Соціальні групи – відносно стійкі сукупності людей, котрі мають спільні інтереси, цінності та норми поведінки. Формування і стійкість соціальних груп визначена історичними умовами функціонування суспільства (Економічний словник).

В основі утопічного світу в обох творах лежить модифікований (видозмінений, але впізнаваний, зрозумілий та прийнятний для читача) поділ на соціальні групи. У “Поверненні придурків” бачимо крім придурків (назва цього прошарку суспільства прямо відсилає до тієї самої “незрілості”), до числа яких зараховано, зокрема, й поетів, ще – робітників, продавців (тут нібито все зрозуміло) і хробів (хробаків), – які “називаються так, бо мозок у них, на відміну від людей, розташований не в голові, а десь інде”. Десь ще є творці, й головні герої-придурки шукають, як перетворитися на них, і, здається, знаходять. У “Королівстві” люди поділені на слуг нечистої сили, на причетних до Королівства як ідеальної країни добра й гармонії, прихистку книжок і знання, і Серединний світ між цими двома полюсами. Авторські побудови характерні ще тим, що ними охоплюються не тільки люди, тобто людська спільнота, – до них залучається весь Всесвіт:
Серединний світ, вважають у Королівстві, дуже недовірливий не лише до прибульців з інших світів, а й до своїх мешканців. Коли ти не такий, як інші, від тебе відвертаються або навіть проганяють. Тут живуть добрі й не дуже добрі люди, та значно більше таких, котрі хиляться то в бік добра, то в протилежний від нього бік. Через те, мабуть, його й звуть Серединним, і через те в ньому так неспокійно, бо ніхто не знає, чого можна чекати від інших. Але Серединний світ не єдиний у Всесвіті, як собі уявляють його жителі. Поруч із ним існують інші світи та впливають один на одного. Люди сердяться, коли не можуть чогось пояснити (“Королівство”).
Всесвіт “Повернення придурків” побудований за тією ж моделлю “три в одному”: він нібито єдиний, без розривів, але таким він постає тільки перед головними героями – “придурками”. Ось які близькі одне до одного земля й небо:
– Тримач неба любить хмари, сонце, – оповідав нам, кермуючи, Продавець. – Спускається раз на тиждень, бере запас їжі, заряджає газові балони та акумулятор свого маленького телевізора і – знову підноситься... Тримачеві чим вище – тим легше. У ґондолі він може тримати небо лиш однією рукою... Ніхто йому там, угорі, не заважає. Там йому добре (“Повернення придурків”).

В сучасній літературі утопія – один із жанрів наукової фантастики. В утопіях конструюється така собі “друга дійсність”, яка є антиподом дійсності реальної і містить нещадну критику сучасності. Розквіт утопічної літератури збігається зазвичай зі смугами гострих культурних криз та кардинальних змін у житті суспільства (Вадим ПОЛОНСЬКИЙ, “Утопія в літературі”).

Героям “Королівства”, так само як і придуркам Яценка, доводиться жити в ті “часи змін”, які нині полюбляють подавати як частину китайської приказки – щось на зразок “нікому не побажаєш жити в час змін”. Про сьогоднішніх людей в Україні теж говорять, що вони живуть у неспокійний і мінливий час, тож десь в уяві неодмінно постає образ якого-небудь – політичного, економічного, культурного – межичасся, власне, розриву часів, означити його можна приблизно в такий спосіб – “нині все не так, як раніше, а хтозна-як”. Проте зміни – це вже тепер не розрив і не межичасся, це природній стан існування світу. Утопічна література – “Королівство” та “Повернення придурків”– саме так і подає зміни. Наприклад, в один із найдраматичніших моментів боротьби за Королівство відбулася така надзвичайна подія – відхід переліток на чолі з їхнім королем із Чарівного лісу в Королівстві.
Ніхто не смів зірвати в тому лісі навіть листочка. Тут дерева ніколи не всихали й не вмирали, бо перелітки дбали про кожне, як господар про дім, збудований його руками. (...) Скільки дерев у лісі – стільки й переліток.
Вік дерева, тим більше такого, яким ненастанно опікуються, набагато довший за людське життя. Перелітки прожили в Королівстві чотириста років, і от саме один із головних героїв – принц Серпень – удостоївся не тільки побачити Короля переліток, що вже саме по собі дається далеко не кожному, а побувати на незвичайному прийомі, де йому (й тільки йому та королеві котів Сиволапові) було сповіщено про цю небуденну новину.
Ми прийшли сюди зі світу, який війни зробили пустелею. Таких земель багато, на жаль, вони продовжують з’являтися й зараз. Білий птах, Пташок, як кличемо ми його ласкаво, знайшов цю землю для нас, облітавши всі три яруси Всесвіту, куди мав доступ. Чотириста років минуло швидко, і тепер ми повинні переселитись до іншого місця, щоб не застигла кров у наших жилах...
Прийом, влаштований Королем переліток Серпневі й Сиволапові, – це подія політичного життя? Так, але це також і явище природи, і зрушення в космосі. Це справжня подія, що може відбутися в житті людини лише один раз й більше впродовж життя не повториться, це справжня зміна, що показує всю рухливу й живу суть світу. В повсякденності, так само як у книжках Галини Пагутяк і Петра Яценка, кожна людина, незалежно від часу, в який живе, стає свідком таких подій. От, наприклад, взяти ще свіжу в пам’яті Помаранчеву революцію (аналогії з подіями осені 2004 року, до речі, можна помітити в обох книжках) – люди вийшли на Майдан, щоб заперечити не тільки фальсифікацію виборів, владу, чия доба спливала тоді просто на очах, а й мороз, мокрий сніг, від якого моментально мокнуть ноги, мряку та дощ, і бруд на вулицях – взагалі, заперечити осінь і зиму... А вже майже сорок п’ять років тому сталася ще одна подія, що стосується одночасно й суспільства з його тодішньою політизованістю, й усього Всесвіту – перший політ Юрія Ґаґаріна в космос. Приклади можна наводити далі.
Мотивом створення утопічного соціального світу є протест, причому не проти видуманих Імперії, крутиголовців чи відьом (“Королівство”) або Боса та хробів (“Повернення придурків”), а проти, так би мовити, звичайних повсякденних соціокультурних явищ. Так повелося в українській літературі ще з часу класика утопії Володимира Винниченка (роман “Соняшна машина”), що соціальний протест неодмінно сполучається з культурним. Петро Яценко заперечує гроші, точніше схиляння перед грошима, немовби якимось новітнім божеством.
(...) Мула вкинув у вогонь книжку, на якій я ще встиг прочитати слово “скарб”. У мене затремтіли руки, я хапанув металеву вигрібачку й усе ж добув із вогню це видання. Автором книжки був якийсь Д.Д.Джончич, а називалася вона “Великий скарб”. Я відчув у крові адреналін, і ми з подивованим Мулою схилися над книжкою, яка ще димілася та смерділа розплавленим дермантином обкладинки... Коротше кажучи, у ній ми знайшли вісімдесят п’ять ще радянських рублів. Для мого діда, мабуть, це справді був колись скарб. А в книзі йшлося про багатство надр нашої матінки-Землі... Ті давно не дійсні гроші ми спалили разом із книжкою і ще довго замислено дивились у вогонь (“Повернення придурків”).
Його герої послідовно нехтують усіма неодмінними властивостями грошей – вони їм не конче потрібні для того, щоби жити, їм не обов’язково треба їх заробляти й вони зовсім не хочуть їх накопичувати, оминають всяку залежність від них – і прагнуть лише перевірити, наскільки завдяки грошам можна здійснити Мрію. Річ, яка цю Мрію втілює, обрана наче навмисне штучно припасованою, приліпленою, “притягненою за вуха” до образів героїв, словом, “незрілою” – якраво-червоний автомобіль “Шкода” з “різними прибамбасами”. Звернімо увагу – щоб допасувати себе до нібито своєї Нездійсненої Мрії, герої-придурки міняються навіть зовні:
Ми віддали мулатові сім сотень євро, попросили не економити, і він підібрав для нас два костюми, дві пари лакованих черевиків, нові білосніжні сорочки, краватки згідно з модою, навіть свіжі шкарпетки.
(...) З магазину Мула та я вийшли схожими на крутих продавців, високооплачуваних робітників або середніх босів (“Повернення придурків”).
Мрія, отримана за гроші, неповноцінна, точніше кажучи – “незріла”, бо вичерпна, вона зникає відразу по тому, як перетворюється на дійсність. Її треба спекатись, від неї треба звільнитись – і вони стрибають в автомобілі з моста...
Протест утопії Галини Пагутяк спрямовано проти всезагального випадіння з культури її життєво важливої основи – книжки й пов’язаних із нею читання та писання. Послідовне викорінення читання в Серединному світі однозначно пов’язується з усякою нечистю – відьмами, що збираються спалювати книжки у своєму так званому “Клубі книголюбів”, слинявцями й пліснявцями, які знищують літературу по бібліотеках:
Чи бачив хтось книжку, написану відьмою, опирем чи мерзотником? Вони бояться чистого білого паперу, бо їхні думки, викладені на ньому, зразу ж виявили б, ким вони є (Королівство).
А засобом, яким нечиста сила зваблює людей і відвертає їх від читання книг, виступають новомодні фільмі й мультики:
Проблема полягала ось у чому: людей силоміць вчили читати, вважаючи, що читання – світло, а нечитання – тьма. Однак серед людей є такі, які ніколи не прочитали й не купили жодної книжки, стійко протистояли навіть детективам і казкам. Врешті, вони бачили фільми та мультфільми за цими книжками і могли вільно почувати себе навіть серед освічених людей (“Королівство”).
Власне, сюжет “Королівства” можна відчитати і як історію втечі магічної книги – Енциклопедії Королівства, свого роду сконцентрованої під однієї обкладинкою книжності з усіма силами, що охороняють її або приналежні до неї, до ірреального утопічного світу – до Королівства. Мати Люцини, Олімпія, яка в Серединному світі ледве животіла з донькою за ті копійки, що їх можна було заробити на книговиданні, насправді є Королевою й урешті-решт стає правителькою Королівства. Всі інші герої – Люцина, Марко, Соня, Мортіус – під час своєї неблизької подорожі довкола Серединного та Граничного світів до Королівства всюди розсипають букви, слова й тексти – від двох літер, виведених Люциною за килимком у хатині бабусі з Граничного світу, до прокламацій, складених Мортіусом.
Герої обох книжок шукають когось, хто уособлює “дозрілість”, що для них означає не просто дорослість, а саме той плід, що зросте з їхньої “недозрілості”. Придурки повсюди шукають Дівчину, яка перетворить ті глевкі або пересохлі коржики, що їх старається випікати Мула, на справжні пухкі пироги, а книжку, яку складає герой-оповідач із слів, вирізаних із інших книжок, оберне на його власну, “добру” книжку. Принц Серпень та його друг Марко шукають нового короля, який зберіг би Королівство після смерті короля Даниїла від поглинання його Імперією. Серпень – син короля Даниїла, прямий спадкоємець престолу, проте він відчуває себе молодим і недосвідченим і тому не хоче ставати “невчасним королем”. А владу перебирає мати Серпня – королева Олімпія, яка несподівано, але дуже вчасно повертається до Королівства із Серединного світу. Бачимо, що “дозрілість” уособлюють жіночі образи, своєрідні проекції образу матері на довколишній світ.

Насправді сучасне суспільство - це суспільство рівних стартових можливостей (Володимир ЦИБУЛЬКО)

Як уже була мова вище, суспільство постає в обох книжках так само незрілим, як і герої. В його структуру виявляються включеними крадії-довгомуди, відьми, опирі та всяка інша нечисть, як у Серединному світі (“Королівство”) або бездумні істоти-виконавці “хроби” (“Повернення придурків”). І схоже, що воно таким і залишиться після подій, описаних в обох творах. Автори (до речі, дещо порушуючи жанровий канон соціальної утопії) навіть не намагаються шукати всезагального виходу, проекту виправлення чи шляху розвитку, рішення на зразок Соняшної машини Винниченка. Але не втрачають надії, бо все ж головні герої певної миті відчувають свою значимість і сполучену з нею особисту відповідальність. “Королівство – це я”, – одного дня говорить собі принц Серпень. “Творці – це ми”, – відчувають колишні придурки. Так, на щастя, може статися одного разу й у житті. “Україна – це ми”, – сказали самі собі люди, коли збиралися йти на