преса

Автор: Серафіма Василькова
Видання: Кульбіт, «Інтернет-часопис сучасної культури

Письменник доби "постмодерн"

http://www.culbit.com/index.phtml?d2=2&s=143&r=21&p=0

Мабуть, незабаром школярі завчено повторюватимуть: "За його іронічними романами закріпилось жанрове визначення "альтернативної історії".


Василь Кожелянко.Із поблажливістю психоаналітика Василь Кожелянко дотепно і послідовно реалізовує вщент ущемлене політичне его українського народу. Візьміть "Дефіляду в Москві": Україна в 1941 році стає союзницею Німеччини, новостворені українські війська першими вдираються до Москви і, нарешті, хоробрий український спецпідрозділ заарештовує Іосіфа Сталіна та міняє на скільки-то танків Гітлерові. Потім могутня арійська держава із синьо-жовтим стягом (ніхто ж не забув, що українці - арії?) переможе нацистську імперію, потім...

Уявний експеримент засвідчує, що відстань від української мрії до української дійсності дорівнює математично визначеному числу "пі". Альтернативна історія від Василя Кожелянка не догодить ані затятим українофілам, ані матьорим українофобам, лише читачам зі справно працюючим органом мислення.

Сам письменник стверджує, що любить спокійне, тихе життя, а бушує тільки на сторінках книг. Покінчивши із жанром альтернативної історії, Василь Кожелянко реконструював атмосферу Чернівців 1939 року в ретро-детективі "Срібний павук", що його часто порівнюють з ерастфандорінською серією Б.Акуніна. Хіба що тут два рівноправні детективи, а замість слуги-японця - недалекий румунський шеф.

На початку 2007 року у видавництві "Кальварія" вийшли друком "Дефіляда" - зібрання "три в одному" романів з альтернативної історії ("Дефіляда в Москві", "Конотоп", "Людинець пана Бога") та перша збірка реалістичної прози Кожелянка - "Логіка речей". З нагоди книжкової презентації Василь Кожелянко мужньо відповів на такі-сякі запитання "Кульбіта":


- Чи була суспільна група в Україні, яка не мала до Вас претензій з приводу дефілядного циклу?

- Багато хто не міг зрозуміти, що це є іронічний погляд. Постмодерний стьоб, скажемо так. Твір має бути цікавий для читання. "Дефіляда" вважається романом-анекдотом, але ж це не означає, що я писав її легковажно. Я серйозно до всього ставлюся. Той жанр вимагав саме так написати.

- Ви серйозний письменник?

- Я ставлюсь серйозно до всього, що пишу. Я не писатиму халтурно, тому що легковажна тема. Я завжди коли пишу, то весь свій потенціал, великий чи маленький - невідомо, який в мене є, намагаюсь там реалізувати. Просто на різних етапах по-різному реалізовується.


- Поза стьобом над примхами української ментальності, яким насичені книжки циклу альтернативної історії, у що може вірити Ваш читач? Є для Вас щось "святе" у суспільній царині?

- Є, звичайно. Але в жанрі "альтернативна історія" дефілядного циклу воно сховане, доводить від зворотнього, щоб показати погане, висміяти отой фальш. Це повинно спонукати до роздумів і самостійного пошуку, щоб протиставити їх фальшу. Звичайно, в мене є ідеали суспільного устрою, але ж вони утопічні в даній ситуації!

Я не прихильник такої літератури, що може дуже легко скотитись в агітпроп. Вважаю, що про це треба менше говорити - національні цінності, суспільні вартості. Якщо багато говорити, то воно нівелюється, стирається. От наші політики про це говорять безкінечно...


- Враження від Вашої нової книжки, наче написана теж від супротивного. Реалістична, але герой усіх новел - міський одинак, тоді як Ви одружений і мешкаєте поза містом.

- Це просто людські переживання. Значить, відчуття в мене були такі, що передались моєму герою частково. Я живу практично під містом, виріс в місті. Це не означає, що я такий "ідеологічно сільський". А щодо стану одруження - ну можна бути одруженим і відчувати себе самотнім, буває таке. Сімейне життя з часом змінюється, тому я абсолютно не фальшивив, те що я писав, те і відчував. І самотність, і розчарування, неприкаяність якусь. А далі, твір залишився, а я міг змінитися.

Хіба що вифантазував деякі атрибути зовнішні. Наприклад, я не живу в міській квартирі, живу в будинку. Або один мій персонаж там старий, він має вісімдесят років, а я маю лише п'ятдесят. Але основні стиржневі мотиви я шукав в собі, а не вигадував.


- Чим Вам так допік вірш Поля Елюара, що Ви його кумедно переробили в "Логіці речей"?

- Нічим він не допік. Я може трохи зробив так по-святотатськи. Вірш це серйозний. Його написав Поль Елюар, коли Франція була окупована нацистами, його навіть на листівках видруковували і скидали з англійських літаків. Він серйозну справу зробив.

Але це сучасна література, вона має елемент постмодернізму. Постмодернізм це що? Береш з того багажу культури, яка вже є в світовому обігу і ти його по-своєму перекручуєш. Класики можуть ображатися чи не ображатися, але така тепер пішла тенденція.

Повинен з'являтися ефект згадування, коли ви читаєте і бачите, знайоме, якийсь такий натяк. І ви з автором ніби одне одного розумієте. Мені як читачу таке подобається. Наприклад, колись читав одну річ Бориса Акуніна, вони на кораблі і мають заплисти в місто Нагасакі і там цитата з Висоцького про дівчину із Нагасакі: "У ней такая маленькая грудь, И губы, губы алые как маки". Ця пісня була дуже популярна. Акунін теж із того покоління, то ми вже знаємо, про що йдеться, а хто не знає, той просто прочитає...

Я цим не зловживаю, звичайно, бо можна весь твір на цитатах побудувати. Але коли хід розповіді сам якось підводить до того, це маленька приємність для себе і для читача.


- Чим, на Вашу думку, загрожує українцям тоталітарна влада речей?

- Українцям вона загрожує не більше ніж американцям, японцям, бангладешцям, французам і всій людській цивілізації в широкому розумінні. Підводиться до того, щоб cпоживати-заробляти-споживати-заробляти. Як писав Пєлєвін, вау-фактор. Цей процес об'єктивний, зупинити його неможливо. Цивілізацію споживання на одному прикладі мобільних телефонів можна побачити. Хто продвинутий, через кілька місяців мусить купувати новий, щоб не здаватися відсталим.


- Запитання до Вас як до політичного аналітика. Як Ви розцінюєте очікувану цього року публікацію перекладеної "Дефіляди" в Росії?

- Я з російським видавництвом "Vostok-Zapad", яке купило права на всі майже мої книжки, крім "Логіки речей", не спілкувався безпосередньо, це робили "Кальварія" та Галина Родіна. Я читав інтерв'ю з одним із редакторів цього видавництва, до нього було те ж саме питання. Чи це для того, щоб переосмислити стосунки російсько-українські, історичні кривди, реванши. А він сказав що ні, це абсолютно комерційний проект. Тим більше, там купили права на видання ще кількох українських авторів, тому що, кажуть, українську літературу ніхто в Росії не знає.

Що таке комерційний проект? Видати книжки, заробити. Це не було рішення видати "Дефіляду", щоб пограти на чиїхось нервах, дражнити. Якщо я роблю політичний прогноз, то завжди даю три варіанти розвитку - ситуація може розвиватись в кращий бік, може в гірший, а може залишатись на тому самому місці. Тому, може книжка непомітно пройде в Росії. Може зробить якийсь негативний резонанс. А може зрозуміють, ті хто читають, що це художній твір. Один з цих варіантів повинен бути реальністю.

Ця книжка мала вийти минулого року. Бо договір був підписаний наприкінці 2005 року. Вже передавали по e-mail переклад "Тероріуму" російською.


- А Ви самі не думали перекласти російською?

- Взагалі, є таке правило, що перекладати на мову має лиш носій тої мови. Так, щоб писати художній твір - я не володію. Статтю журнальну ще можу написати, а розмовляю з помітним акцентом. Я багато читаю російською, написати можу, але то буде... В Україні російська має вже свій варіант, це відомо. А в мене ще свій варіант. Щоб російською я спілкувався постійно і довгий час, це було тридцять років тому в армії. Служив я в Закавказзі, в Тбілісі і в Азербайджані. В армії всі спілкувались російською.

Перекладач зрозумів так, значить хай це буде в його версії. Тим більше що, наприклад, в Фінляндії вийшла книжка. Я ще російською чи англійською мовою можу зробити авторизовані правки, а фінською чи іншими мовами - ні.

- До речі, чому Ваша книжка "Срібний павук" про передвоєнні Чернівці вийшла саме у Фінляндії? Звідки в них особлива любов до цього міста?

- Є в мене одна така зачіпка, як можна тлумачити той особливий інтерес Фінляндії. Там події відбуваються у 40-й рік в Чернівцях, які були в складі Румунії. Якщо ви пам'ятаєте з історії, в 1940-му році була радянсько-фінська війна. І тоді вся Європа підтримала Фінляндію. І чернівецькі газети, там була по суті одна україномовна газета "Час", вона давала постійно зведення з тих бойових дій. Як Фінляндія героїчно відбиває напад радянського агресора, як їм допомагає світ, як добровольці з інших скандинавських країн записуються і йдуть воювати. Для того, щоб створити антураж передвоєнних Чернівців, я давав виписки з тих газет. І таких цитат було трошки розсипано по всій книжці.

Може їх зацікавило, що там про радянсько-фінську війну згадано з абсолютно несподіваного боку. Це не чистий детектив, а ретро-роман, там два мої персонажі - детективи кримінальної поліції. Багато я читав таких докорів, що вона трошки поверхова, схематична. Але ідея була в тому, щоб передати дух тих Чернівців. Вони формувались як абсолютно європейське місто.

- Хрестоматійне запитання: яка у Вас була улюблена дитяча книжка?

- Це в якому віці треба спитати. Починав я читати десь років з трьох-чотирьох. Було багато в ті часи книжок так би сказати патріотичних, про партизанів, дітей-партизанів, про війну, про громадянську, про революцію. Рівень художній в них був не дуже, але в 60-ті роки іншої літератури просто не було. Коли я почав читати підліткову літературу світового рівня, той самий "Том Сойєр", стало зрозуміло, що є й інша література. Вона вже вартісніше була, без шкарлупи ідеологічної. А читав я багато. З чотирьох років читаю і дотепер.

Щоб в мене сантимент залишився до якоїсь книги, я зараз не пригадаю. Але в підлітковому віці я разів десять перечитував "Діамантовий берег" Івана Сенченка. І "Срібний герб" Корнія Чуковського, його перекладали українською. Це про життя гімназистів дореволюційної Росії в Одесі.


- Питання, які Вам занадто часто задають журналісти?

- В основному це стосується історії. В мене ж альтернативна, по суті перекручена історія. Тому запитують, як ви ставитесь до тієї історії, до цієї історії. Я ж пережив і радянський варіант її інтерпретації, і новітню. Ніяк не ставлюсь! Тому що я людина свого часу. Я виховувався і знав ту перекручену історію, не знав інших. До якогось часу вірив в ту версію радянської історії, потім з'явилися сумніви, інші джерела інформації, перебудова. Ясно, що якби я некритично сприймав новітню історію, то просто б поміняв знаки. Не кажу, що це погано, просто в мене свій погляд. Я намагався піддати іронічному осмисленню і радянський, і цей варіант історії.

Мені дуже подобається вислів, здається, Наталії Яковенко. Якщо помиляюсь, нехай вибачить. Про те, що є два види історії. Одна - це наукова. Вона постійно в розвитку, в чомусь сумнівається, шукає істину, знаходить нові артефакти. Інший варіант історії - та, яка покликана служити патріотичному вихованню, це така спрощена історія, яку викладають в школах усіх країн: звитяжна, переможна, героїчна з плюсом.

Про історію я говорити можу багато, тому що в основному все, що я написав, окрім "Логіки речей", створено на історичному матеріалі. Але я не кажу, що це історичні твори. Це художні твори на матеріалі історії.


інтерв'ю: Серафіма Василькова

P.S. Всім відомо, що в 2001 році письменник передбачив революцію кольору "помаранч". Але як то заведено серед замордованих інформаційно-політичною ніагарою, питання помаранчевої революції ми не зачіпали, а якщо комусь воно ще болить, читайте "Тероріум" Василя Кожелянка.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031







231 авторів
352 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій