преса

Автор: Михайло Бриних
Видання: «Столичные новости»

ДЕФІЛЯДА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПОРАДНОСТІ

№44(192), 27 ноября-03 декабря 2001
http://cn.com.ua/N192/cultrure/book/book.html

З письменником Василем Кожелянком пов’язаний принаймні один «гінесівський» рекорд часів української незалежності: жодне видавництво досі не ризикувало видавати п’ятитомник сучасного вітчизняного літератора. Тож лише цього досить, щоб уважніше придивитися до вибору львівської «Кальварії».

Наполегливе прочитання Кожелянка містить одну серйозну небезпеку. Подивишся на ці п’ять худюсіньких книжок, що всі разом не дотягують не лише до прустівського, але й, скажімо, гончарівського романного формату, — і аж тепло стає від усвідомлення власної спроможності «заковтнути» такий п’ятитомник за день-два. Практика обламує цю ілюзію, бо вже на другій книжці забуваєш, про що йшлося в першій, а на третій розумієш, що все прочитане злипається в однорідну масу. І з’ясовується, що не п’ять романів ти читаєш, а таки один. І не роман це насправді, а ду-у-уже довгий і, як на мене, несмішний анекдот.

Все починалося з «Дефіляди у Москві». Завдяки цьому творові рядовий письменник Кожелянко висвятився на єфрейтора (а може, відразу на якогось ієрофанта) сучасної літератури. До речі, царина ієрархій переорана ним так ґрунтовно, що хоч одразу бери — і на розгляд Верховної Ради. Але повернемося до магії цифр. П’ятикнижжя хорунжого Кожелянка ввічливо натякає, що нарешті в сучукрлітпроцес прийшов масовий письменник. Настільки масовий, що може продаватися краще, ніж інші претенденти на здобуття тринадцятого ступеня посвяченості в Ордені метафізичних бестселеротворців. «Національний бестселер» — словосполучення, яке вже втратило солодкавий присмак, а натомість набуло незліченних іронічних конотацій. Всі його чекають, виполюють навколишні обрії втомленими очима і все запитують: ну звідки, звідки він прийде? І як розпізнати його?

Така біблійна постава найбільше пасує критикам. Бо сьогодні кожна прозова книжка неодмінно супроводжується рекламним вердиктом якогось великого авторитета: нате вам бестселера, на якого ви так давно чекали. Беремо. Читаємо. Не воно…

І за великого авторитета соромно, і власний час розтринькано знову не туди.

З Кожелянком — ситуація простіша. Його п’ятитомник адресовано передусім критикам, які вже давно «заморились працювати», тож «віддають свої надії ночі». Іншими словами — чорт з ними, бестселерами, просто дайте щось почитати! Будь-який текст, вільний від безграмотності та яйцеголовості. Щоб після нього не треба було влаштовувати собі сеанс «очищення» (рекомендую один з рецептів: дві сторінки Голдінга, сто грамів коньяку, тепла ванна з пінкою і глибокий кошмарний сон). «Дефіляда» цілком задовольняє мінімальні вимоги критиків. По-перше і по-друге — це текст постмодерний. Критикові завжди приємно читати роман, який він може зрозуміти на два сантиметри глибше, ніж «простий» читач. По-третє, «простий» читач не читатиме цей роман, що теж приємно. По-четверте, в цьому жанрі — альтернативної історії — українська література ще не бовталася. По-п’яте, це така зворушлива (в сенсі наївності) спроба назвати масовою літературою фрукт із зовсім іншого дерева, що викликає непідробне замилування. Відразу уявляєш собі, як заходиш у магазин і просиш у продавщиці батон, а вона наполегливо суне тобі буханку чорного, і на всі твої «уточнення» лише осяйно посміхається і доводить, що це і є справжній батон.

Про «Дефіляду» (та й усі інші книжки Кожелянка) не хочеться говорити як про літературу. Хоча, з іншого боку, деякі рок-гурти ми любимо не за їхню музику, а за щось інше. Кожелянко — це письменник чогось іншого. Дуже часто його важко зрозуміти (наприклад, роман «Лже-Нострадамус» проставив у моїй свідомості якусь вертикальну трикрапку) — і тоді залишається хапатися за рятівну надію, що це — гумор. Але після ретельнішого знайомства з творами Кожелянка це комфортне відчуття зникає. Надто нав’язливо він нашпиговує свої тексти езотеричними міксами та космогонічними ідеями. В рамках одного твору — ніби стьоб. Але коли цей стьоб повторюється з мантричною частотою, з’являється привид «Харе Крішна» (і він не сміється, а лише нахабно всідається на твої розрихлені мізки, наче на привокзального пластикового стільчика).

Люди (персонажі) потрібні Кожелянкові не для того, щоб жити для читача, засмучувати і втішати його, смішити та нищити, вражати і дивувати, а лише для того, щоб розтлумачити якісь сумнівні істини (типу того, що земна історія — віддзеркалення подій астрального світу й т. ін.). Відповідно, письменник з помітним недбальством ставиться до власне тексту — для вираження якихось ідей цілком достатньо діалогів та протокольних описів. Та й герої (навіть якщо це більш-менш живі люди — як трагікомічний Котигорошко, а не як «однострійний» Дмитро Левицький) здебільшого виконують лише одну функцію: вони є носіями і виразниками ідей. Чимось Кожелянко нагадує мені дитину, яка закриває долонями очі, гадаючи, що всі довкола перестають її помічати. Кожелянко з тою таки дитинною вірою «закриває» очі історії — він ховає від неї ту Україну, яку ми маємо. Й натомість пише про зовсім іншу державу-імперію, яка вдало заховалася від історії. Отже, Кожелянкова Україна здолала Гітлера і Сталіна, подужала марсіанських потвор, упокорила весь світ і згодом навіть знищила цілий континент. Це Україна якихось махатм, магів та пророків. Україна, перед якою безсилий час.

За таку Україну не соромно. Але чомусь дуже смішно. І це не гучний, громоподібний, щирий сміх ірландського священника, який може дозволити собі жарти на релігійні теми. Це сміх прикрий і сором’язливий. Утаємничений.

Втім, Кожелянко — талановитий психіатр. Після стількох років літератури болю та відчаю він запропонував компенсаторні тексти: про маніакальний розквіт України, якого ніколи не було і, слава Богу, не буде.

Натомість якщо спробувати спрогнозувати суто літературне продовження вже оприлюднених книжок, це міг би бути звичайнісінький космічний бойовик про завоювання Україною інших галактик. З чого, власне, і треба було б починати.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій