преса

Автор: Тарас МАРУСИК
Видання: Україна молода, газета

Альтернативна історія чи українська дійсність?

http://www.umoloda.kiev.ua/number/565/164/20444/

Номер 225 за 01.12.2005

Буковинський прозаїк Василь Кожелянко за останні роки здобув визнання як майстер жанру альтернативної історії. З-під його пера вийшло 10 книжок, половина з яких — це, власне, прозова альтернативна історія. Дехто називає ті твори романами-анекдотами.
Не знаю чому, моя рука знову потяглася до роману Кожелянка «Тероріум», який я вже читав років три тому. Скільки нечитаних книжок лежить! Але перечитавши цей твір, я аніскільки не пожалкував. Ба більше: через рік після Помаранчевої революції — інше сприйняття. І не знаю, чого більше — задоволення від літературного твору, хай і в рідкісному для української літератури жанрі, чи почуття, близького до песимізму, з огляду на можливі перспективи тієї землі, яку ми топчемо щодня і яку не хотіли б покидати.
Роман «Тероріум» творився кілька місяців — з березня по серпень 2001 року. Це час, коли розкручувався касетний скандал. Це час акції протесту «Україна без Кучми», яка закінчилася численними арештами членів УНА-УНСО та студентів. Тоді ж, у день чергової річниці Чорнобильської катастрофи, парламент відправив у відставку уряд Ющенка. Тоді ж вийшла з Лук'янівського СІЗО Юлія Тимошенко. Словом, незабутній час.
Можливо, через таку суспільну настроєвість «Тероріум» — це не лише альтернативна історія, але й сповнена сарказму пародія на Україну 2001 року — з проекцією на не краще майбутнє.
Уже перші речення роману стрімко вводять читача в тканину захоплюючого сюжету: «Президент України Авдотій Дормідонтович Кромєшний був божевільним. Тобто не геть неадекватним варіятом, але — стійким параноїком. Воно ніби й нічого не шкодило, якби через пунктик потенційного пацієнта варіятського шпиталю А. Д. Кромєшного не страждала вся Україна».
Прізвище, вибране для президента України, надзвичайно вдале і містке. Російсько-український словник дає переклад трьох найуживаніших виразів iз цим словом: «кромешный ад» — «справжнє пекло»; «кромешная мука» — «нестерпна мука»; «кромешная тьма» — «безпросвітна пітьма».
Протистояла президентові Кромєшному «екстремістська організація» під назвою «Юна Великоукраїна» або скорочено ЮВУ. В цьому скороченні вгадується і Ющенко Віктор, і Юлія Володимирівна. Терористів у народі називали «ювелірами», оскільки вони, всупереч тотальній забороні Кромєшного на золото в будь-якому вигляді, демонстративно носили різні золоті прикраси, а десь у Карпатах у прихованому бункері зберігали реліквію — золоту скіфську пектораль, яку вони захопили у «режиму» як трофей і врятували її від переплавки.
Усі терористи-ювеліри мали псевдо, запозичені винятково з української історії та літератури: командир Роксолана, осавул Довбуш, хорунжі Кармелюк і Тарас Бульба, бійці М. Джеря, Б. Хмельницький, Гонта, Залізняк, Махно, Святослав, Кривоніс, Захар Беркут.
Описувана в романі українська людність харчується здебільшого якимись фантасмагоричними продуктами: замість м'яса — синтезоване комбім'ясо, замість хліба — універсум хлібного типу. А ще генетично модифіковані продукти, суха горілка, ерзац-вино, пивний порошок. Здавалося б, повна фантазія. Та коли доходиш до сторінки, на якій автор описує центральний вхід у КГБ Української Республіки на вулиці Володимиропутінській, то політична фантасмагорія року 2001-го не видається вже таким перебільшенням у році 2005-му, коли одна дрібна українська партія перереєстровує свою назву на «Партію політики Путіна». Отак за короткий час, як кажуть в одній країні, «сказка стала былью»...
Попри пихатість президента Кромєшного, справжнім хазяїном України є голова правління фірми «Не хлібом єдиним, Інк.», або скорочено «НХЄ, Інк.» китаєць Ко Ше Лін. Саме ця найпотужніша в Східній Європі та Євразії промислова імперія виробляє згадані продукти — «основний харч більшості населення». На переговорах між олігархом Ко Ше Ліном і командиром Роксоланою, які відбулися під Чернівцями, китаєць запропонував організації «Юна Великоукраїна» здійснити збройний переворот, унаслідок якого в Україні з'являється новий уряд, що виконуватиме політичну програму організації, але частково. Цитую уривок діалогу між Ко Ше Ліном й одним із членів «Юної Великоукраїни»: «Україна послабить своє членство в Євразійському союзі, пошириться вживання української мови, з'являться гроші на національну культуру. У вас, усіх членів ЮВУ, з'явиться вибір — або взяти участь у владі (в гуманітарному блоці уряду), або, отримавши достатнє матеріяльне забезпечення, жити собі у своє задоволення в будь-якій точці земної кулі».
Не прийнявши умов олігарха Ко Ше Ліна, члени «Юної Великоукраїни» запекло сперечалися, що їм робити далі — з огляду на те, що «українці стали національною меншиною в державі, яка називається «Україна», що Україну «просрали наші батьки вкупі з дідами», які «залишили нам від України одну декорацію, таку собі фарбовану потьомкінську Україну». А парламентські методи боротьби стали, на думку «терористів-ювелірів», чимось найбільш цинічним, фальшивим і гидким у світі — «навіть за імператора Товаришсталіна, понад століття тому, демократії було більше».
З двох шляхів — окремих терактів проти стовпів режиму президента Кромєшного і масового терору проти «креольської нації», як «юновеликоукраїнці» називали своїх співвітчизників, — був обраний останній варіант — мовляв, «хай схаменуться вони від того, що зробили з Україною! Хай спокутують свої гріхи — за Кромєшного, за Євразійський союз, за русифікацію, за розшматовану Україну!»
Цікаво, що автор роману «Тероріум» Василь Кожелянко за три з половиною роки до відомих подій кінця 2004 року в Україні передбачив і півмільйонні мітинги, і «Велику листопадову націонал-демократичну революцію», і вигнання з Банкової старої влади, і навіть деякі контраверсійні процеси пореволюційного буття у верхівці влади.
Завершується роман описом подорожі справжнього хазяїна України Ко Ше Ліна на джипі з Луганська до Ужгорода. Доїхавши до кінцевого пункту, Ко Ше Лін сказав своїй супутниці: «Прекрасна країна, щедра родюча земля, гарні, добрі, працьовиті люди, але прокляття, Ірен, є прокляття».
Хочеться думати, що ці завершальні речення роману так і залишаться альтернативною історією, а не стануть українською дійсністю. Хоча в останньому романі «Срібний павук» Василь Кожелянко називає Україну «Совєтською Малокацапією», і якщо уважно придивитися до деяких рис теперішнього буття, то ця назва щодо сучасності не видається великим перебільшенням.



Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031







230 авторів
351 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій