преса

Автор: Наталка СНЯДАНКО
Видання: Львівська газета

Сергій Батурин. OST. Львів.

http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2006/02/08/12847/
Середа, 08 лютого, 2006 року, № 23 (830)

Повість торкається цікавої, мало описаної та практично недослідженої теми – долі українців, вивезених на примусові роботи до Німеччини в часи Другої світової війни.


Однак стиль написання надмірно мелодраматичний, а місцями й відверто графоманський, персонажі схематичні, чітко поділені на позитивних і негативних, побутові деталі практично відсутні, тому книга радше нагадує шкільний твір на задану тему, ніж літературний текст. Педантично поділений на дві рівні частини твір монотонно розповідає про пригоди дівчини Марічки, закоханої в хлопця на ім’я Ваня, з яким вона знайомиться на фронті. Встигає побувати санітаркою, а потім опиняється на примусових роботах у Німеччині. Попри добре ставлення господині та можливість залишитися, сповнена кохання та патріотичних почуттів дівчина вирішує повернутися на батьківщину. Але вже на кордоні зустрічає свого коханого, звісно ж, випадково, й він зневажливо називає її “німецькою підстилкою”. Виявляється, батьківщина невільників не очікує…

“Кожного дня одне й те саме: на сніданок кухоль каламутної рідини, яку капо зве чомусь – кава. Тільки й того, що гаряча. До цієї “кави” – шматок хліба, інколи – із малесеньким кубиком маргарину. Обід – така ж скибка хліба та якась юшка, добре, якщо з брукви та капусти, її хоч якось можна їсти. А якщо така, як у перший день – будеш голодний. Увечері у таборі знов – хліб, юшка та “кава”.

Марічка подумки склала ці шматочки й окрайці – вийшло не більше чвертки звичайного обухівського буханця. Якби не німці Карл Шліцен та Люсі, пропала б з голоду.

Люсі кожного дня – то бутерброда з маргарином або й джемом дасть, то суп з дому принесе. Карл спочатку робив вигляд, що не бачить, а потім і сам став підгодовувати дівчину. І з Настею старий майстер Якоб Крюлл ділиться своїм обідом. А цим людям і самим непросто: усе нормовано, по картках та бецуґшайнах – купонах.

А в Олексія в кузні зовсім інша картина. Одне звертання – “швайн”, одна ласка – “шнеллер” та “лос”, у чорному тілі тримають хлопця. Змарнів він, із лиця спав.

Вони взагалі різні, ці німці. Не усі такі, як Люсі, чи, скажімо, дідусь Крюлл. Є й шеф, Гопне, якого самі німці бояться, й лагерфюрер Шурмель – немилосердний, зі свастикою на руці.

І робота однакова: мети та вивозь. Інколи Марічка зустрічала в цеху Настю – із такою точно тачкою бігає цехом, деталі збирає. І на грудях у неї – такий точно принизливий OST. Як тавро на худобі. “Забороняється залишати табір з іншою метою, ніж робота”, – написано у їхніх трудових книжках. “Тримай мене, аби я не утік”, – згадала Марічка напис на нашийниках давньоримських рабів, про яких чула ще в школі”.


Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій