преса

Автор: Вікторія Падалко
Видання: «Книжковий огляд»

Анна Хома: мрії збуваються?

http://www.web-standart.net/magaz.php?aid=5148

№11, 2002
ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

Перший роман львів’янки, написаний українською, отримав другу премію конкурсу “Коронація слова”
Анна Хома завжди писала, так би мовити, “в стіл”, причому російською. А вже перший її україномовний твір отримав другу премію у жанрі роману на минулорічному конкурсі “Коронація слова”. “Репетитор” – це психологічно-детективна історію про юнака, який знайомиться зі своїм батьком під колесами його авто, а незабаром стає головним підозрюваним у справі про замах на його життя. Після прочитання книги хочеться більше дізнатися про автора. Власне, це я і зробила.
“Книжковий огляд”: Хто така Анна Хома? Якою Вона бажає постати перед читачем?
Анна Хома: Я львів’янка. Уже вісім років працюю медсестрою в реанімаційному відділенні дитячої лікарні, навчаюся на третьому курсі Дрогобицького педагогічного інституту за спеціалізацією психолог. Мати моя працює на пошті, брат програміст. До речі, книгу я присвятила якраз йому, адже Олег дуже допоміг при написанні мого роману “Репетитор”.
“КО”: Анно, звідки виникла ідея цього роману?
А.Х.: Мене завжди цікавила проблема співіснування людей у соціумі, питання розшарування суспільства на багатих і бідних. У мене є знайомі серед тих, хто живе, можна сказати, злиденно, не маючи можливості придбати собі найнеобхідніше. Так само спілкуюсь і з тими, у кого життя складається зовсім по-іншому. А між цими людьми – провалля. В своїй книзі я реалізую ідеалістичний підхід до життя: хочу дати маленькій людинці надію, що всього можна досягти власною працею. Я сама в це не дуже вірила, але написання та видання роману переконало мене в тому, що, навіть не маючи грошей та знайомств, все ж не можна ставити хрест на своїх мріях.
“КО”: Як би Ви охарактеризували головного героя роману “Репетитор”?
А.Х.: Він мені дуже імпонує. Спочатку я планувала для своєї книги трагічну кінцівку, але Андрій мені так сподобався, що написала “happy end”. Цей вісімнадцятирічний хлопчина є людиною, яка загубилася в нашому сучасному глобальному світі. Він самотній, може розраховувати лише на власні сили, і все ж благородний, не хоче вибиватися в люди за рахунок інших, “іти по трупах”. Андрій має на меті проторувати власний шлях, який би був гідний людини. Для мене важливим є те, що головний герой добрий та розумний.
“КО”: Якби Ви не зважилися подати свій роман на “Коронацію слова”, то чи переймались би його друком?
А.Х.: У мене взагалі б не виникло ідеї писати українською. Один з позитивних моментів конкурсу, на мою думку, полягає в тому, що російськомовний автор задумується: “А чи не написати твір мовою моєї країни?” Я донедавна не вірила, що існує українська література, а якщо вона і є, то лише для вузького кола любителів. Тепер бачу, що навіть мої знайомі не проти почитати книги, написані українською. Звичайно, якщо ті будуть у продажу. Все, що я писала раніше “у шухлядку”, було російськомовне, “Репетитор” перший прорвав цю “блокаду”.
“КО”: Анно, коли Ви почали писати?
А.Х.: Ще в школі мені подобалося писати твори. Вчителі навіть частенько їх зачитували. Сюжети виникали спонтанно, потім було непросто викласти їх на папері. А в дванадцять років я вперше написала щось схоже на повість, і, звичайно, нікому того не показувала.
Щодо літератури, якою захоплююсь, то в ній розкривається внутрішній світ героя, містяться психологічні та детективні елементи. Читаю все: від фентезі до класики, придбала всі книги серії “Коронація слова”.
Коли я почула про конкурс, одразу ж вирішила, що то не для мене, бо українською ніколи і не намагалася писати. Однак знайомі заохочували: “Спробуй, то ж грошей не коштуватиме”. Моя подруга Оксана, яка цього разу приїжджала зі мною до Києва, по суті, виконувала обов’язки менеджера. До цього я вважала свою “писанину” нікому не потрібною.
Ще згадую, як Оксана і моя мати, не порадившись зі мною, віднесли мій твір до редакції львівської газети “Поступ”, і там надрукували невеличкий есей.
“Репетитора” я писала півтора року без надії на перемогу, просто мені була цікава оцінка професіоналів. Адже у мене ні знайомі, ні родичі не пов’язані з літературним світом. Перемога означає для мене більш ніж визнання моїх літературних здібностей: вона спонукає до нових випробувань.