преса

Автор: Серафіма Василькова
Видання: Кульбіт, «Інтернет-часопис сучасної культури

Чотирнадцять запитань до письменниці Галi Ткачук

http://www.culbit.com/index.phtml?d2=2&s=69&r=5&p=0
Відомий літературний бренд "магічного реалізму" поповнюється молодими українськими письменниками.

Інтерв'ю з авторкою "Славки" і мешканкою письменницької комуни Галиною Ткачук

Її насиченою чарами і настояною на народних повір'ях прозою невеличке бідне містечко-супутник Боярка затьмарює холодний гламур столиці.
Молода авторка виданої восени 2006 року "Славки" - студентка Києво-Могилянської академії, нині живе в письменницькій комуні, а раніше друковані сильні і концентровані оповідки цієї витонченої дівчини чомусь отримали від її видавців назву "ведмежих". До книжки увійшли два окремих твори зі спільними героями - "Славка" і "Лютий".
Чотирнадцять запитань до письменниці Галi Ткачук
1. Володимир Маяковський замолоду почав свою автобіографію словами: "Я - поет. Тим і цікавий". Як Ви сприймаєте себе в цьому світі?
- Якщо б я сіла писати автобіографію, я б почала її так, як в мене починається книжка: "Я народилася в Боярці". Насправді, я не в Боярці народилася, а в Хмельницькому. Якщо глобально казати про те, як я думаю, чим цінна в цьому світі - можливо, найбільше тим, що я письменник. Але не в значенні Маяковского, що поет - це горде звання.
До речі, в нашому суспільстві це дуже поширене непорозуміння, коли молоді називають себе письменниками за способом світовідчуття. А старші літератори вже кажуть: яке ви маєте право називатись письменниками? Щоб стати письменником треба ще, і ще , і ще. Вони це розцінюють як якусь заслугу в житті, як майстром спорту треба стати.
Тому я письменник більше за світовідчуттям, не думаю, що це якась моя заслуга. Хоча в мене є посвідчення члена Спілки письменників. Так що по папірцю, по ксиві - я письменник.

2. Восьми та шестирічна героїні "Славки" запросто мандрують в межах області. А Ви - швидше людина з корінням чи з антенкою?
- До речі, про те, як вони мандрують областю - це історичний факт, а не вигадка. В книжці згадується про те, що наші батьки дуже часто працювали в Києві, цілими днями. Люди, які не в садку були, а в шкільномі віці, - ми вже самі додому вертались, самі ходили за місто. Змалечку в мене не було якогось відчуття обмеженості.
Мені хтось розказував, що зараз у Москві дітей навіть до старшої школи батьки у школу водять, - бо там така ситуація, їх бояться залишити. Це настільки жахливо, бо мені здається дуже важливим, коли ти зовсім мале - ходити, дивитися, могти піти в якийсь там бік. До того моменту, коли ти сам відчуєш, що треба вертатись додому.
А якщо зараз, то я вже всіма можливими способами подорожувала, крім як літаком і вертольотом. От в Могилянці в мене є багато друзів, що постійно в якийсь вихідний, тільки є найменша можливість - їх тягне вийти на трасу і кудись поїхати. Я - ні, щоб кудись поїхати, мені треба виважуватись. Але якщо поїду, то можу вже сидіти там тижнями, зовсім не перейматись, що там буде далі, як буду вертатись.

3. Якби Вам стати власницею мистецької галереї, які картини там можна було б побачити?
- Я більше була б схильна стати промоутером музичних гуртів чи якоїсь концертної зали. Я більше до музики схильна.
- Тоді які гурти Ви б промотували?
- Дуже люблю етнічну музику, а іноді, дуже хороший буває панк. Панкові притаманний мінімалізм, він класний, в ньому така життєва сила! Я коли була на "Країні мрій", там з усіх куточків України дуже класні гурти приїздили, але мені така думка прийшла в голову, що це все-таки теж якийсь замінник. От ми приходим, насичуємось усім цим ентічним, ну, можем ще якийсь диск купити.
Мені здається, що сама ідея етнічної музики - вона полягає в тому, що були малі громади і в кожній малій громаді були люди, які могли зібрати всіх, завести, влаштувати свято... Влаштувати їм якісь змінені стани свідомості завдяки своїй музиці.
Мені б хотілося жити в маленькому місті і організовувати музику цього маленького міста, щоб там було все - і панк, і готика, і рок. Щоб воно оцю громаду, якщо сказати дуже утилітарно, з музичного погляду - обслуговувало.
4. Що Ви любите читати, крім художньої літератури?
- Фольклорні тексти. Я от для себе купила "Калевалу" в перекладі Тимченка - це супер просто. Якщо брати перекладену на українську мову літературу - це одна з найвизначніших, можливо. Я більше читаю нехудожню літературу, аніж художню. Колись (зараз менше) мене дуже цікавили сакральні тексти - особливо, молитовні. Не тільки православні, як взагалі. Цікаво з поетичної точки зору, в цьому шарі поетичне з сакральним дуже зливається, вже не можна відокремити.
Останнім часом я люблю читати якісь езотеричні тексти. Мій тато, коли прочитав мою книжку, сказав, що недавно в інтернеті він знайшов таку книжку, від якої в нього враження, як від моєї. Прислав мені, а це книжка Тайши Абеляр, до якої писав передмову Карлос Кастанеда. Я б не сказала, що це на мене схоже, але цікавить.
5. Які Ви знаєте способи цікаво провести час на не дуже цікавих заходах?
- Думаю, що єдиний спосіб - це відключитися від того, що відбувається, чимось своїм зайнятись. Один мій знайомий казав: я ніколи не стою в черзі, як тільки прихожу в чергу - думаю, щось планую, комусь дзвоню.
А от поетка Олеся Мамчич зізнавалася, що в неї є така особливість - на якій-небудь лекції, вона сидить, нудиться, чимсь своїм займається - і тільки починається щось цікаве, як вона включається сама собою. Мені здається, що в мене теж щось таке є. Можливо, воно є в кожного.

6. Серед героїв Вашої книжки є дівчата Славка, Ліля, Романа, хлопчики - Іоаникій, Йов, Лев, Моня. Незвичне ім'я - це вимога твору чи Ваша особиста симпатія до незвичайних імен?
- Мій чоловік каже, що це злочин - назвати дитину дуже звичайним іменем. Я не повністю, але в чомусь з ним згодна. Як назвати дитину таким іменем: вдома він єдиний Вітя. А приходить в садок - там ще п'ятеро таких є. І це вже почалося, вже почали називати дітей такими дивовижними іменами, гарними. Це традиційно було в кожному сусупільстві, навіть, подивитись, як в XIX столітті, на початку ХХ століття наших бабусь звали. Мою прабабусю звали Олімпіада, але за радянських часів їй паспорт видали на їм'я Валентини. Ніззя бути Олімпіадою! А хтось мені казав, що у них в селі була бабця Афродіта.

7. Путівник по якій місцевості Ви б хотіли укласти?
- Давно є така мрія... От всі дуже люблять сплавлятись вздовж ріки на байдарках. А в мене така мрія - пройти вздовж ріки. Я дуже хочу або вздовж Дністра, або вздовж Буга. Хоча, вздовж Дністра можуть бути з кордонами питання. Зараз в туристичній практиці вже все є, але таких маршрутів, здається, ще не було. Люди знайшли б в собі рівновагу, якби влаштували туристичний маршрут вздовж ріки. Я б хотіла на своєму досвіді скласти такий маршрут.

8. Ваш улюблений вид фізичної діяльності?
- Ходити. Якщо ближче до якихось видів спорту, то те, що мені в школі, в університеті більше всього вдавалось - це біг на довгі дистанції. Я швидко бігати не можу, але в темпі і дуже довго - завжди більш-менш удавалось. Щодо командних ігор - я розумію їхній кайф, але дуже багато ними не займалась.
- Улюблений вид емоційної активності?
- Слухати музику!
- Споглядальної?
- Те, що пов'язано з природою.

9. Люди поділяються на тих, хто ненавмисно привласнює чужі кулькові ручки і тих, в кого вони невідомо куди зникають. Яка побутова магія трапляється у Вашому житті?
- В мене завжди і хтось їх бере, і дуже часто бувають такі ситуації - приходиш до свого наукового керівника, щось з ним обговорюєш. А потім - оп - а в тебе його ручка в руках. Це так жахливо, особливо, якщо вона якась дорога. А потім вертаєшся: вибачте, я взяла вашу ручку.
Не знаю, наскільки це побутова магія, але завжди, як я сідаю ввечері в маршрутку і біля мене є вільне місце, там завжди сяде якийсь хлопець чи дядько, він завжди засне і покладе на мене голову. Хоч навмисне не сідай на місце, де поруч порожньо! Мій чоловік дуже не вірив, казав: ти перебільшуєш, тільки пару разів так бувало. А потім навіть ми з ним їхали в метро - я сідаю, а він стоїть. Біля мене сидить хлопець - він засинає і кладе голову мені на плече.

10. Маєте свій спосіб боротьби з інформаційним потопом?
- Це на якомусь фізіологічному рівні. Як людина я не можу відразу багато сприймати. В мене є якийсь кордон сприйняття і після того я наче не чую цього. Для того, щоб щось зрозуміти, мені треба прочитати це дуже вдумливо, потрошку-потрошку. Тому навіть такої проблеми немає - з інформаційним потом. В мене на фізіологічному рівні все вирішено.

11. Люди, що вийшли з середовища Києво-Могилянської Академії - чи мають вони відмінності від решти українського студентства?
- Про це дуже багато говорять. Я думаю, що мають. Тут є два моменти. По-перше, там дуже строгий відбір, який передбачає певний тип людей, як моя мама каже, якщо зібрати таких людей в купу, то воно не може просто так минутися. По-друге, там дійсно високі вимоги. Наприклад, може це якось крамольно, та я б не сказала, що нам завжди дуже все мудро і влучно пояснюють. Але за рахунок того, що в нас таке навантаження і ми самі маємо все читати, читати і дуже багато чого писати - людина, яка крізь себе це все пропускає, вона вже мусить змінюватися.
З іншого боку, в мене так доля склалася - в Спілку взяли, я ще була в школі, в 11-му класі. Спочатку мене запрошували, потім я ходила на всякі збори творчої молоді. Тому всіх більш-менш знаю. І потім, коли мені казали, що в Могилянці багато обдарованих - так, але і поза Могилянкою також дуже багато класних людей.

12. "Фламандська дошка" Артуро Перес-Реверте є мистецтвознавчо-детективним зануренням в світ однієї картини. Чи існує картина, в яку Вам хотілось би увійти?
- Я взагалі в картинах не дуже гарно розбираюсь, але поки була істориком, то ми ходили у всякі музеї, на екскурсії. Думаю, що не буду якоюсь оригінальною, якщо скажу, що мене найбільше вражає розпис Кирилівської церкви. Я туди можу приходити і медитувати.

13. Ваша улюблена дитяча книжка?
- З останнього, що я прочитала і що мене вразило - це був "Крабат". Там ім'я письменника важко вимовити, а прізвище - Пройслер. До речі, також "Кальварія" видала. Моя сусідка - Олена Захарченко (в неї теж книжка вийшла цього року, але у "Факті"), каже, що вона в дитинстві її читала... Для мене це найбільше враження, вона настільки класно написана. Давно я такого не читала.
Моя улюблена письменниця - мабуть, взагалі, а не просто дитяча - Туве Янсон, я дуже люблю її дорослу прозу та серію про Мумі-тролів. В мене був тільки один "Капелюх Чарівника". Я, до речі, в дитинстві цю книжку тільки разок прочитала, а потім дуже часто окремі моменти з неї згадувала.

14. Складається враження, що Ви живете наче в письменницькій комуні!
- Та ми буквально там живемо. Ви не знали? Ми наразі живемо в хаті на вулиці Патріотів. З нами живуть Захарченки - Олена і Артем, вони теж письменники. Нас там четверо: Олена, Артем, я і мій чоловік, він теж пише.
- Невже чотири письменники разом уживаються?
- Насправді, в Захарченків двоє дітей малих. Одному рік і сім, а іншому три місяці. То в них не дуже багато часу на все таке. Ми не влаштовуємо якісь читання, але якось на побутовому рівні - одне одному даємо почитати, а потім - "ну як, ну що"? Або придумав якусь ідею, пішов на кухню, по дорозі зустрів когось, переповідаєш: "Ну як вона?" "Хорошо". "Ну добре".
Але останнім часом, цього року в мене і в Олени вийшла книжка, то ми вже більше зорієнтовані на роботу, на якесь заробляння. Якось це несправедливо, що зараз за книжку письменник навіть не може жити місяць. Якщо на рівні якоїсь банальної логіки, воно має бути як прожитковий мінімум - десь за два місяці. Серед письменників, хто може працювати на якійсь роботі, той працює, але дуже часто хочеться не повний робочий день працювати, а журналістом або фрілансером. Бо коли постійно з десяти до вісьми, ти приходиш додому - і все!
Уривок з "Лютого"
"Уже добре смерклося, надійшов Вечір.
Правда, це мені вже потім Лютий розказав, що то був Вечір. Повнуватий мужик у чорній великій куртці на синтепоні. Він їв соняшникове насіння і відсипав трохи мені й Лютому. А тоді видерся на дерев’яний паркан, який відділяв наш двір від дач, і почав звідти чаклувати, що полягало у поїданні насіння і сумному втиканню в краєвиди і за обрій.
Лютий відніс сміття в іржавий бак і пішов до своєї коморки.
Я пішов за ним.
- Веди себе пристойно, - сказав мені Лютий, - не ув’язуйся за незнайомцями.
І дістав з малого холодильника чверть пачки масла, а з картонної коробки під віконцем - пачку соломки.
Ми почали вечерю".
Видання: Ткачук Г. Славка. - Львів: Кальварія, 2006.


Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031







231 авторів
352 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій