преса

Автор: Сергій Завалко
Видання: Друг читача, портал

Драматична історія воєнних реалій

Українська література стрімко розвивається. Це — доволі приємний факт, тому що читачі все частіше можуть зустрічати роботи вітчизняних авторів. Багато хто із нових письменників випускає книги вперше. До числа цих прозаїків входить і Марія Сидорчук.

Її дебютним виданням є повість «Полон». Книга написана за мотивами фільму «Captum». Робота письменниці повинна була доповнити кінострічку історіями деяких героїв. Чи справилась авторка зі своїм завданням — розберемось.

Марія Сидорчук. «Полон». Повість. — Львів: «Кальварія», 2016 — 120 с.

Для обкладинки видавці обрали кадр із фільму, але не дуже вдалий. Обкладинка трохи лякає — ніж біля обличчя змученої жінки. Уже зрозуміло, що позитивних моментів у повісті буде мало. Та й багато про що відразу розповідає головна сторінка, а в ній повинна бути загадковість, щоб книгу цікаво було відкривати. До якості видання претензій немає: якісний, цупкий папір, зручний для зору шрифт. У книзі є декілька помилок орфографічного та пунктуаційного характеру, але вони незначні.

На звороті книги зазначено, що авторка має досвід роботи у сфері журналістики. Це підтверджується уже з перших сторінок. Помітно, що письменниця вміє працювати з текстом. Для кожного із персонажів вона обирає свою манеру спілкування, за якою чітко слідкує, пише, застосовуючи метафори та метафоричні епітети. Взагалі, у Марії хороша і цікава манера письма.

Оскільки за основу взятий фільм «Captum», сюжет повісті практично не розходиться із оригіналом.

У центрі подій 12 полонених і двоє наглядачів. Різні за фахом та місцем проживання люди замкнуті у занедбаному сараї. Декому вдається врятуватися, оскільки родичі погоджуються заплатити за полонених викуп. Ті, ким ніхто не цікавиться, стають учасниками жорсткої гри на виживання, яка є забавою для охоронців, і додатковою можливістю заробити грошей. Письменниця не зазначила, де саме відбуваються події та у якому році. Однак географія і так стає зрозумілою. Головною локацією є певна територія Донбасу, де довгий час тривають бойові дії.

У фільмі ставка більше робиться на візуалізацію та сюжет.

Письменниця ж вирішила розкрити сутність деяких персонажів. Багатьом із них вона придумала історії, які пояснюють, як одні стали полоненими а інші — наглядачами. Авторка також внесла велику кількість діалогів. У цьому творі розкривається відразу декілька тем. Перша — людська сутність. Кожний із героїв — це сформована особистість, по якій можна зробити висновки щодо її життєвих принципів. Друга — сімейні цінності. Якою похмурою не була б книга всередині, вона показує, що заради найближчих люди готові на все.

Як і годиться для повісті, у ній багато авторської думки. Погоджуватись із письменницею, чи ні — особиста справа кожного читача, але місцями у Марії виринають сильні фрази, які змушують задуматися. Персонажі також багато що обмірковують. Можливо, у фільмі людська психологія не так чітко прослідковується, зате у книзі добре описані найкращі або найгірші якості багатьох персонажів.

Плюси

Легкий текст. Насправді, це дуже важливий момент. Оскільки повість не розраховується на цільову аудиторію, вона повинна легко читатися і бути доступною для розуміння кожного покоління читачів. У цьому плані Сидорчук догодила кожному.

«Повнота» персонажів. Тепер перед читачами постануть не просто герої фільму, а майже реальні люди: зі своїми думками, емоціями і переживаннями.

Кадри із фільму. Все-таки це більше плюс, ніж мінус. Ті читачі, які не бачили кінострічку, можуть доповнити створений авторкою світ акторами.

Мінуси

Атмосфера. Взагалі, атмосферність у книзі — це добре. Але тут атмосфера дуже натягнута. Авторка показує полонених приреченими людьми, які не мають шансу на порятунок, та й не роблять нічого для того, щоб вибратись на волю. Постійна безвихідь, меланхолія і напруга негативно впливають на загальне враження.

Вирваний контекст. Складається враження, що історія не має ні початку, ні кінця. Вона починається із середини, і на тому ж місці закінчується. Постійна невизначеність, яка переслідує читача протягом усіх сторінок, може навіть роздратувати.

Письменниця взялась за дуже серйозну справу — переписати те, що було показано на екрані. Фільм отримав небагато схвальних відгуків. Чи виправила ситуацію література? І так, і ні. Авторка чудово розкрила особистість багатьох персонажів, та цим і обмежилась. На жаль. Марія побоялась (чи не захотіла) змінити сюжетну лінію, щоб довести її до логічного кінця. Як журналістка, вона повинна знати, що читач не любить відчувати себе дурним і постійно придумувати розв’язки за автора. Це — не поезія. Тут не можна обмежитись лірикою, глибинними образами і красивим текстом. У прозаїчних творах треба кожну думку доводити до кінця.

За старання хочеться поставити Марії оцінку 4. Але в цілому повість виглядає сирою. Навряд чи книгу можна оцінити як особистий повноцінний продукт. По-перше, вона дуже залежить від фільму. По-друге, сюжет практично не змінився, тому в художньому плані читач нічого нового не дізнається. Однак це не стосується питань людських взаємовідносин. Авторка добре пише, звертає увагу на важливі речі, і змушує над ними задумуватись, але художня складова має бути на зовсім іншому рівні.

Джерело