преса

Автор: Оксана Форостина
Видання: Львівська газета

Любко Дереш: “У душі я ніколи не був хуліганом”

13 травня 2004 15:08

Його дебютний роман “Культ” досі дуже добре продають, видавництво “Кальварія” – перевидає. Хоча “Культ” – далеко не найцікавіший текст Дереша. Більше року тому в журналі “Четвер” вийшов ще один роман “міднобуківського” циклу – “Поклоніння ящірці”. В часописі “Ї” опубліковано уривок із роману “Наркотичні рослини Східної Європи”. Інші уривки цієї моторошної оповіді Дереш читав під час виступів на літературних вечорах, проте повного тексту видавати не поспішає, повсякчас удосконалюючи його. Але головним приводом для розмови є публікація скороченої версії його останнього роману “АРХЕ” у свіжому “Четверзі”. Повний текст вийде окремою книжкою влітку в “Кальварії”.

А в перервах між цим Дереш устиг з’явитися на обкладинці глянцевого журналу “Политик HALL” та у ще більш глянцевому “Cosmopolitan”, опублікувати в ньому ж парадоксальне прогностичне есе “М’який сірий шум” про естетику майбутнього – тобто спробувати себе в жанрі, за який не кожний “зубр” візьметься, засвітитися у збірці “Нерви ланцюга” та німецькому часописі Kafka, виступити в Берліні в компанії Жадана й Андруховича, попрацювати у “Відкритому кафе”, одіозному для декого закладі, продавцем і маркетологом, влаштовувати растаманські вечірки, одночасно опановуючи спеціальність “Облік і аудит” на економічному факультеті ЛНУ. А також устиг подорослішати, “обрости” досвідами й дослідами.

Поза цим Л. Дереш практично не змінився. Щоправда, він більше не носить окулярів, упевненіше дає автографи симпатичним дівчатам, але його образ хлопчика в усіх відношеннях позитивного й надалі контрастує з брутальністю текстів. Прочитавши лише “АРХЕ”, можна усвідомити, наскільки непередбачуваним, непрогнозованим є Любко Дереш.

– Як ти потрапив у “Відкрите кафе”?

– Я побачив афішу в університеті, в той же день прийшов, були Гріша Охотін і Даніла Файзов із Москви. Вони збирали персонал. Ми допомагали розставити книжки. Вони побачили, що ми їм підходимо. Я почав з книжкового продавця, потім став маркетологом, влаштовував літературні вечірки. Були дуже цікаві люди, я радий, що вони приходили. Здебільшого – “напівзолота молодь” і ді-джеї.

– Навіщо ти скоротив для “Четверга” свій останній роман “АРХЕ”?

– У “Четвергу” не лише скорочений, а ще й деформований варіант. Це така забавка: людина, яка прочитає деформований, а потім повний варіант, може, щось своє побачить.

– Це було рішення “Кальварії” чи твоє?

– Це моє рішення, тому що, коли я віддав Іздрикові до друку цей варіант, була дуже довга пауза, і за той час “мисль не стояла на місці”, постійно щось змінювалося. Спочатку – окремі слова, потім речення почали перебудовуватися, потім абзаци деформувалися, аж поки не почали з’являтися несподівані нові лінії.

– Після прочитання “АРХЕ” перша думка була про те, коли ж тепер зможеш написати щось нове. Але ж ти вже щось нове маєш?

– Ні, ще не готове, і навіть не придумане. Просто щось пишеться.

– А яка доля “Наркотичних рослин Східної Європи”?

– Окремим людям, які входять до мене в довіру, я потрохи їх розповідаю. Але це вже в усній формі.

– Це що, вже епос?

– Чому б ні?.. Це хороша історія, щоб розповідати вголос. Можливо, з часом мені вдасться його переробити, щоб мені сподобалося, видалося свіжішим.

– Це пов’язано з самим текстом чи є ще якісь причини, наприклад, страх, що він може стати реальністю?

– Саме з тим, що книги збуваються. Про це написано в “АРХЕ”.

– В “АРХЕ” ти зайшов дуже далеко у своїй відвертості, там дуже багато тебе особисто. Максимальна відкритість у тексті контрастує з твоєю обережністю в повсякденному спілкуванні. Це була компенсація чи просто частина гри?

– Я перетинаю межу відвертості там, де починаються зовсім інші терени. І зовсім по-іншому сприймають цю відвертість. Власне, як частину чогось, у що й віриш, і не віриш. І що далі, тим сильніше поєднання довіри та недовіри. І мені подобається з цим бавитися.

– Ти якщо не пропагуєш, то принаймні передбачаєш появу суто нової естетики. Це індивідуальне, чи ти відчуваєш настрої довкола себе?

– Я просто боюся думати, де відчуваю, а де настрої довкола мене. Я не знаю, звідки ці ідеї – зсередини чи ззовні. Але якщо сприймати вірячи й не вірячи, то воно саме може зайняти ту нішу, яку сам собі відводжу.

– У літературних колах уже минув перший шок від твого віку? Ти відчуваєш стан вундеркінда?

– Я ніколи не входив так тісно в ті кола, щоби відчувати вплив штампів.

– Це був твій імпульс якогось захисту?

– Напевно. Тобто, навіщо воно...

– Чи думаєш, що за тобою починаються нові період, епоха, і твоє літературне коло буде кардинально іншим?

– Не думаю, що зі мною якась епоха починається. Насправді увага не на мені, а на творі. І епоха – якщо прийде, то не за мною, а за текстом.

– Зараз ще наголошують на тому, що ти є частиною феномену, – який спостерігають у Польщі, Німеччині, Росії – коли дуже молоді автори миттєво здобувають популярність, – так званої “літератури двадцятилітніх”?

– Є таке. Але, думаю, це природно. Просто результат того, що вдома є комп’ютери.

– Колись ти дуже скептично ставився до перспективи стати “професійним літератором”. Щось змінилося?

– Не сприйми це як уникання відповіді, але нині я насправді думаю, як захистити курсову. Далі в майбутнє не зазираю.

– До речі, ти ще відмінник?

– У душі я ніколи не був хуліганом. Я взагалі сумлінний.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій