преса

Автор: Ірина Неплюхіна
Видання: Друг читача, портал

Марія Зоря: «Гра з вогнем» чи літературою

Читачі користуються різними підходами до тлумачення тексту: інтуїтивними, герменевтичними, структураліськими. Автор тексту зазвичай не впливає на їхній вибір. Але не у випадку з романом «Гра з вогнем», де автор Марія Зоря відразу поставила реципієнта в певні рамки, самостійно проголосивши смерть автора. Автор створив певну містифікацію, заховавшись під літературним псевдонімом. Інше питання чи зроблено це з метою, щоб залишити читача наодинці з текстом, аби він міг сформувати оцінку свого твору без впливу імені автора, чи для того, щоб заінтригувати і штучно створити ажіотаж та зацікавлення навколо твору. Така містифікація не є новою у світовій літературі. Нещодавно до неї зверталася і відома письменниця Джоан Роулінг, яка видала серію детективних книг під псевдонімом, аби статус авторки «Гаррі Поттера» не впливав на сприйняття її подальшої творчості.

Та втілити ідею Ролана Барта – смерті автора, про яку було зазначено в анотації до книги, Марії Зорі так і не вдалося, адже спеціально чи мимоволі вона стає головною героїнею свого твору.

У книзі знаходимо містичну історію про написання роману «Гра з вогнем». Сюжет книги нагадує кільце, адже текст починається і закінчується тими ж словами. Авторка зробила певну рамку, в межах якої помістила цілу історію. Кожен розділ книги обрамлений епіграфами. Їхній сенс розкривається і пояснюється в розділі, якому вони передують. Деякі сюжетні лінії залишаються не виписаними, що розмиває враження від розуміння ідеї твору.

Де знаходиться істина? – «Можливо між пеклом і раєм?» - так відповідає нам письменниця вустами героя книги Ігоря Чорного. Що таке святість, а що таке сатанізм? Чи може бути Диявол добрим, а священники співпрацювати з нечистими? У романі межі між добром і злом, святістю і гріхом стираються. Диявол, Князь Темряви стає сучасним. І тепер не обов’язково підписувати договір кров’ю на папері, достатньо закривавленими пальцями надрукувати роман на комп’ютері, щоб стати однією із обраних. Вельзевул вибрався із пекла і тепер заполонив ЗМІ, навіть затяті представники церкви та опоненти дияволізму переходять на бік вогню, ховаючись під літературними псевдонімами. Письменниця впустила нас у світ літератури, повністю закованої містичними кайданами сатанізму. Але хто ж знає чи творчість є шляхом до Бога, чи до Диявола? Літературу не часто можна назвати реальністю, тому в романі межі між реальним світом і містичним сплітаються і стають одним цілим.

Та оскільки події твору охоплюють саме літературний світ України, то тут і знаходимо пародії на сучасників. Їх важко не помітити, хоч авторка в анотації і вказувала на випадковість будь-яких збігів. Наприклад, за героєм роману Юрком Стрибунцем і його іронічними чотирирядковими віршиками сховався сучасний Олександр Іравнець, за Орестом-Остапом Хуховичем і його працею «Українізації» – роман Юрія Адруховича «Рекреації». Мілко Обдереш і його «Деви і асури Карпат» – це звичайно ж Любко Дереш «Остання любов Асури Махараджа». Досить іронічно було використати пародію на Оксану Забужко і її працю «Польові дослідження українського сексу» (в романі Гафія Задунайко «Іманентний даймонізм космічного сексу»), епіграф з якої авторка використала як обрамлення до одного із своїх розділів.

Мова роману достатньо сучасна, охоплює багато лексики з ІТ-сфери. Роман насичений діалогами, через які ми дізнаємося усі подробиці подій. Вони допомагають скласти всі деталі разом і утворюють цілісну картину роману.

Роман «Гра з вогнем» піднімає філософські питання віри та безбожжя, піднімає, але чи знаходить істину? Книга написана легко та невимушено. Любителі захопливого чтива з мотивами містики отримають задоволення від її прочитання.

Джерело