преса

Автор: Ігор Бондар-Терещенко
Видання: Еспресо tv

Еспресо.TV про «Гру з вогнем» Марії Зорі

Андрухович із Забужко в "Ночі з Вельзевулом", тінь Фандоріна та інші нотатки "майданутої"


Про літературну тусівку давно не було не те що путящої прози, а навіть якоїсь притомної, як кажуть в Донецьку, нахапавшись у Харкова, полемічної статті. А це ж те, що запрошені гості затято гортають на презентаціях, шукаючи свого прізвища, як бувало у випадку зі щоденниковою прозою Надії Мориквас, Петра Сороки чи Анни Лобановської

Звісно, напряму імена наших славних корифеїв сучукрліту в романі Марії Зорі "Гра з вогнем: Диявол не бреше" (Л.: Кальварія) не називаються. Крім того, сама авторка так само не просто Марія, а цілком справний, можливо, що й Іван, або взагалі Сашко Яровий. Але точно не Любко Дереш, бо його "Трохи пітьми" давно закрила "богоборчу" тему. Тим паче у заспіві до книжки застерігають, що будь-які збіги власних назв, імен і характерів хибні, а всі події взагалі ніяка не "Коронація слова" чи творчий конкурс "Смолоскипу" або журналу "Дніпро", оскільки взагалі ніколи й ніде не відбувалися.

Річ у тому, що образ сучасного чиновника в неіснуючій "офісній прозі", конкурс на який затівали в нашій сільськогосподарській країні кілька років тому, не дуже відрізняється від образу "позитивного Сатани", який проголошують в романі Марії Зорі. Різняться хіба що наслідки, які в реалі мають вигляд конкурсної книжки в "Норі-друк", а в "Ночі з Вельзевулом" - "видання роману-переможця усіма мовами світу, включаючи латину та мову майя".

А оце вже те, завдяки чому наша проза може стати "міською", чи пак читабельною. Ну, як у згаданому творі, коли "письменники зробилися впізнаваними, як зірки серіалів чи навіть політики, телепередачі, в яких вони коментують свою участь або неучасть у конкурсі "Ніч з Вельзевулом", здіймають рейтинги каналів вище рівня міжнародних футбольних матчів", і навіть у притулку для старих голодні мешканці "шкандибали "на телевізор", щоб не пропустити телеміст Остапа-Ореста Хуховича з Гафією Задунайко".

У принципі, маємо цілком традиційну українську демонологію, пропущену крізь сито міського роману, яку намагалися опанувати протягом останніх років чимало авторів. У результаті, на слуху зосталася сама лише "традиційна" Галина Пагутяк, а решта відсіялися в "міське". І що тут богохульного чи демонічного, спитаєте? Правильно, нічого. Тому-то й головна героїня "Ночі з Вельзевулом" "погоріла" на творчій роботі, а її напарник з цих "секретних матеріалів" не дуже зважає на світанок віри, оскільки "добра половина злочинних сюжетів у його не тривалій, проте інтенсивній праці на ниві кримінальної журналістики, пов’язана із різноманітними темними справами святих отців православної церкви".

Коротше, слава Олеся Ульяненка з його "Дофіном Сатани" і "Сином тіні", не дає спокою ані героям, ані персонажам, і тому нам таки доведеться разом із ними з’ясувати, що стоїть за загальнонаціональним літературним конкурсом, на який вже надійшло мільйон рукописів, "кому вигідне розмивання межі між добром і злом", а також "які технології використовують організатори конкурсу, що ним захопилася вся Україна".

Повну версію статті читайте за посиланням

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728







230 авторів
351 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій