преса

Автор: Ігор Бондар-Терещенко
Видання: Еспресо tv

Еспресо.TV про «Гру з вогнем» Марії Зорі

Андрухович із Забужко в "Ночі з Вельзевулом", тінь Фандоріна та інші нотатки "майданутої"

Про літературну тусівку давно не було не те що путящої прози, а навіть якоїсь притомної, як кажуть в Донецьку, нахапавшись у Харкова, полемічної статті. А це ж те, що запрошені гості затято гортають на презентаціях, шукаючи свого прізвища, як бувало у випадку зі щоденниковою прозою Надії Мориквас, Петра Сороки чи Анни Лобановської

Звісно, напряму імена наших славних корифеїв сучукрліту в романі Марії Зорі "Гра з вогнем: Диявол не бреше" (Л.: Кальварія) не називаються. Крім того, сама авторка так само не просто Марія, а цілком справний, можливо, що й Іван, або взагалі Сашко Яровий. Але точно не Любко Дереш, бо його "Трохи пітьми" давно закрила "богоборчу" тему. Тим паче у заспіві до книжки застерігають, що будь-які збіги власних назв, імен і характерів хибні, а всі події взагалі ніяка не "Коронація слова" чи творчий конкурс "Смолоскипу" або журналу "Дніпро", оскільки взагалі ніколи й ніде не відбувалися.

Річ у тому, що образ сучасного чиновника в неіснуючій "офісній прозі", конкурс на який затівали в нашій сільськогосподарській країні кілька років тому, не дуже відрізняється від образу "позитивного Сатани", який проголошують в романі Марії Зорі. Різняться хіба що наслідки, які в реалі мають вигляд конкурсної книжки в "Норі-друк", а в "Ночі з Вельзевулом" - "видання роману-переможця усіма мовами світу, включаючи латину та мову майя".

А оце вже те, завдяки чому наша проза може стати "міською", чи пак читабельною. Ну, як у згаданому творі, коли "письменники зробилися впізнаваними, як зірки серіалів чи навіть політики, телепередачі, в яких вони коментують свою участь або неучасть у конкурсі "Ніч з Вельзевулом", здіймають рейтинги каналів вище рівня міжнародних футбольних матчів", і навіть у притулку для старих голодні мешканці "шкандибали "на телевізор", щоб не пропустити телеміст Остапа-Ореста Хуховича з Гафією Задунайко".

У принципі, маємо цілком традиційну українську демонологію, пропущену крізь сито міського роману, яку намагалися опанувати протягом останніх років чимало авторів. У результаті, на слуху зосталася сама лише "традиційна" Галина Пагутяк, а решта відсіялися в "міське". І що тут богохульного чи демонічного, спитаєте? Правильно, нічого. Тому-то й головна героїня "Ночі з Вельзевулом" "погоріла" на творчій роботі, а її напарник з цих "секретних матеріалів" не дуже зважає на світанок віри, оскільки "добра половина злочинних сюжетів у його не тривалій, проте інтенсивній праці на ниві кримінальної журналістики, пов’язана із різноманітними темними справами святих отців православної церкви".

Коротше, слава Олеся Ульяненка з його "Дофіном Сатани" і "Сином тіні", не дає спокою ані героям, ані персонажам, і тому нам таки доведеться разом із ними з’ясувати, що стоїть за загальнонаціональним літературним конкурсом, на який вже надійшло мільйон рукописів, "кому вигідне розмивання межі між добром і злом", а також "які технології використовують організатори конкурсу, що ним захопилася вся Україна".

Повну версію статті читайте за посиланням