преса

Автор: Катерина Холод
Видання: Друг читача, портал

Театр, життя і телевізор

«В цій книжці є і безсоння, і самотність, і радість зустрічі. Та мабуть головним залишається інше, а саме швидкоплинність часу», — пише про «Симбалайн» Катерина Холод у виданні «Друг читача»

Євгенія Кононенко. Симбалайн. Повість, новели, поезії. – Л.: Кальварія, 2015 с. – 160 с.

Якщо розпочати конкурс “Мелодраматична збірка”, перше місце отримає “Симбалайн”. Сюжет кожного твору, що увійшов у цю збірку, висвітлює якийсь болючий аспект цього життя-буття. І як завжди, Євгенія Кононенко розповідає про ці різноманітні ситуації з позиції стороннього глядача. Тим не менш цей “глядач” добре знає, на чому зробити акцент, як вплинути на свідомість читача, щоб він відчув суперечливість людської долі.

Збірка починається з повісті “Симбалайн. (Телевізор на шафі)”. Це твір, в якому подружнє життя постає величним монументом. Цінність тривалого шлюбу, святкування річниці знайомства під “нашу” пісню “Cymbaline”, яку виконував гурт Pink Floyd. Так, це унікальна родина. Інші подружжя давно розлучилися, а “наша” пара досі разом, кохають один одного. “Вони справді дуже багато всього подолали на шляху до цього нетривалого раю”. А от що таке цікаве вони подолали авторка згодом розкриє нам, таким довірливим читачам. Виявилося, що в родинній ідилії деякий час фігурувала інша постать, тобто Марко. За законами жанру чоловік мав неодмінно ревнувати Марка до дружини. Тому читач анітрохи не здивувався, коли одного дня на голову жінки раптово впав телевізор. “Дружину взагалі бити не можна, тим більше по голові, але якщо вона когось має, то тут і милосердна церква буде на боці чоловіка,” – робить іронічний висновок письменниця. Та навіть довгоочікуване примирення не стало фіналом зворушливої історії про щасливу родину і телевізор. У повісті з’явився інший, не очікуваний елемент, який сильно змінив сприйняття цього сюжету.

“Кулон з мадонною” – це наступна сходинка до п’єдесталу мелодрами. Поважний чоловік іде до містечка Загруйськ. Цього відрядження не уникнути, головний герой сприйняв його як щось обов’язкове і нудне. “І довелося йому, керівникові проекту, власною персоною, пертися у цей самий Загруйськ, і хто б міг подумати, що в цій країні ще лишилися такі чорні діри, як ця!” Емоційне речення не привертає уваги, на відміну від таємничого кулону з мадонною, який герой оповідання бачить на дівчині Тані. Вона молода, 19 років. Таня працює в барі, читає “Пісню про Гайавату” Лонгфелло. Важлива інформація для розкриття таємниці кулону і розуміння ситуації. Вона буде розкрита, ця таємниця, коли ви дочитаєте оповідання до кінця.

“Альбіна – то найкраще, що було в моєму дитинстві”, – каже оповідачка з твору, який називається (ви вже мабуть здогадалися) “Альбіна”. Струнка дівчина з минулого, білявка Альбіна. Її трагічна доля, мрії та сподівання. Все зникло у річці часу. Зник і двір на Лук’янівці, де жило багато людей. З’єднала їх не доля, а злиденність. Чи може злиденна доля? У будь-якому разі постать Альбіни – це ніби ключ до минулого, до дитинства, в якому сприймаєш речі трохи по-іншому. До забутої вистави.

Театральні мотиви відчуваються майже в усіх творах Кононенко, які увійшли в цю збірку. Одне оповідання взагалі називається “Життя – театр…”. В цьому водевілі участь беруть чотири актори: білява жінка, чорнява жінка та їхні чоловіки, недосконалі, як і все в цьому світі. “Класик сказав: життя – театр. І родинне життя – це також театр. Ти оцінюй, як критик, як він бездарно грає свою роль чоловіка. А тобі варто грати свою роль жінки на майстерності, а не нервах!” – повчала одна подруга іншу. Але ця вистава теж мала несподіваний фінал.

Назва оповідання “Перший” відволікає читача від суперечок чоловіка та жінки і переводить на інший рівень “мати і дочка”. Так, тут є історія кохання, але вона призначена для розвитку теми родинних зв’язків. Як близькі люди стали ворогами на тривалий час, тому що власність – це не лише стіл, квартира чи зубна щітка. Власністю може бути й людина: “Пройшло багато років, поки вона осмислила той енергетичний казус: матері ставало нестерпно, коли їй бувало особливо добре. Саме тоді мати відчувала космічний біль: вона втрачає дочку назавжди, треба щось робити!”

Тональність книжки створюють не лише оповідання. В “Симбалайні” є декілька віршів, що гучно лунають після прозових рядків. “Я читаю книгу життя,” – стверджує лірична героїня одного віршу. В цій книжці є і безсоння, і самотність, і радість зустрічі. Та мабуть головним залишається інше, а саме швидкоплинність часу. Коли святкуєш річницю за річницею, а елементи рівняння не змінюються з роками, хоча і припадають пилом.

Джерело: http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/42806/

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031







231 авторів
352 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій