преса

Автор: Ігор Бондар-Терещенко
Видання: Еспресо tv

Дефіляда в Карпатах, на городі Лис і притулок для Одіссея

Антиутопії зазвичай з’являються там, де колоніальну думку навіть УПА не викорінило. Натомість у метрополіях інакше, там тінь Кожелянка перечіпається об "гарячий камінь" радянської прози, і мов паралітик на роздоріжжі, суне далі в європейську прозу тамтешніх українських волоцюг

Утім, щодо роману "Карпатський капкан" Сергія Ухачевського (Л.: Кальварія) особливих "утопічних" рефлексій не спостерігаємо. Оскільки все, що відбувається у цій захоплюючій історії, будучи цілком динамічно викладено на двостах сторінках, має реальну основу. І персонажі такі переконливі - Йосип Сталін, Лаврентій Берія. Та й про операцію "Вісла", мабуть, всі чували. Тоді, після війни, маршал Жуков взагалі хотів усіх українців до Сибіру виселити, мовляв, нехай там свою Україну будують. Те саме у «карпатській» епопеї нашого автора, в якій суцільні німецькі шпигуни, англійські диверсанти, доблесні радянські розвідники і повно українських повстанців, як на обкладинці, перемальованій з польського журналу коміксів «Relax». А ще "у кутку біля дверей із табличкою "Шеф відділу лейтенант Дж. Хадсон", за столом, що був заставлений телефонами, папками й стосами паперів, сидів сержант з мужніми рисами обличчя й шрамом через усю ліву щоку, який верещав у телефонну трубку: "Перевірте! Сто разів перевірте цю інформацію"!

Хоча що там перевіряти? Адже давно відомо, що радянські спецслужби, аби дискредитувати УПА в очах населення, перевдягалися "лісовими братами" і вчиняли терор. От лишень що трапилося по тому з цими псевдо-підпільниками, які для начальства були відпрацьованим шлаком, можна не здогадуватися, а прочитати у "Карпатському капкані". А щоб читати було не так сумно,автор додає "життєвого" перцю, коли "дівчина підтягнула вище сіру спідницю однострою, з-під неї виглядали точені ніжки в панчішках з мереживними підв’язками", і розповідає цікаві бувальщини, схожі все ж таки на утопію, і вже потім на цілком сучасний анекдот.

Бувальщини у романі здебільшого німецько-фашистські. "Після нашої перемоги вони тисячами будуть переїздити до Берліна, й за кілька років у нашій славній столиці з’являться російські ресторани з балалайками та п’яними козачками. А в театрах будемо слухати страждальні монологи постійно п’яного поміщика про гірку долю його кріпаків і читати товстенні книги графа Толстого... А ще - вистоювати довгі черги в каси за білетами на якогось новітнього російського Шаляпіна. І будемо заслуховуватися вечорами його басовитим ревінням про Волгу-матушку й життя бурлаків".

Що ж до анекдоту, то його теж не гріх нагадати, бо саме ним все в романі закінчується. Ну, може, не в романі, але в житті - точно. Це коли Мюллеру наснився кошмар про Німеччину 2015 року, і він скаржиться Штірліцу. Мовляв, канцлер у тому сні – баба, міністр закордонних справ – педераст, на заводах Даймлер-Бенц працюють турки, замість смолоскипової ходи - гей-паради, німці платять гроші євреям і виконують накази негра з Америки!

Читати повну версію статті

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728







230 авторів
351 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій