преса

Автор: Наталия Сняданко
Видання: Львівська газета

Любко Дереш. Архе

Якби мене попросили двома словами сказати, про що пише Любко Дереш, я сказала б, що пише про любов і наркотики, або про наркотики і любов, важко сказати, котра з тем домінує в його романах.

Мабуть, усе ж таки любов, бо наркотиків він (як і алкоголю, м’яса й інших шкідливих продуктів) не вживає, це вже загальновідомо і викликає не менший ажіотаж, аніж його “скороспілі”, якщо можна так висловитися, тобто мудрі та талановиті не за віком романи.
Дебютувавши декілька років тому в “Четверзі”, як і багато хто з наймолодшої української літератури, з легкої руки Юрія Іздрика, Любко впевнено видає майже щороку по роману і не підтверджує злостивих сподівань недоброзичливців на те, що успіх “Культу” був випадковим, і всі наступні твори виявляться значно слабшими. Любовно-романтичну тему “Культу” продовжило “Поклоніння ящірці”. Наркотично-романтичну докладно розроблено в найновішому творі “Архе”. Що ж стосується “неопублікованого роману “Індастріал”, про який автор побіжно згадує в тексті, то не відомо, про що він там неопубліковано розповідає, крім хіба що того, що події, описані в тому творі, починають здійснюватися у Любковому житті.
Назва “Архе” асоціюється з чимось якщо не дуже старовинним, як каже етимологічний словник про цей грецький корінь, то принаймні з чимось дуже інтелектуальним, як, наприклад, однойменний журнал білоруських інтелектуалів, у якому друкують усе найкраще, що білоруською мовою пишуть і перекладають. Але насправді нічого спільного з білорусами назва цього роману немає, “архе” – це суміш атропіну, лідокаїну, ксилометазоліну й “інших складників”, інша назва якої – “плазма”.
“Семеро студентів-хіміків, які першими вивели пропорційний склад “архе”, за копійки збувають на книжковому ринку біля Федорова підручники, а на виручені кошти закуповують нечувану кількість “Нафтизину”, сульфацилу натрію, 0,1% р-ну атропіну та ще кілька видів крапель. Попередньо закалатавши близько п’ятдесяти порцій “плазми”, вони знищують усі хімічні рівняння у страху, що відкриття вийде за межі їх вузького кола й “архе” піде “по людях”. Хіміки проголошують себе “КЛАНОМ АРХЕ”, вирішують забарикадуватися в кімнаті й не впускати нікого, поки не спорожняться запаси очних крапель. Упродовж чотирьох днів семеро архе-акцепторів у цілковитому заціпенінні споглядають “плазму”.
Але роман не зводиться лише до описів нафтизинових видінь і наркоманського середовища, як цього можна було б сподіватися. Клан архе виявляється не лише простим збіговиськом наркоманів чи, висловлюючись лексикою твору, “простих видців”. Ці люди ставлять перед собою мету – боротися з геометрією, яка “за природою паразит, структура, схожа на вірус. Вона вмонтовується в людську свідомість, кристалізує її певним неприроднім чином. Тож ми починаємо некеровано сприймати світ як певну відчуттєву матрицю, як обмежений набір шаблонів сприйняття. А ми за це живимо її своєю увагою”.
Жанр цього роману можна було б визначити як наркомансько-пригодницький, якщо в цій ситуації, та й узагалі вартує говорити про жанри. А як до цих пригод долучається Дмитро Мендєлєєв, Терезка на прізвисько Температура, не кажучи вже про клуб галогенів чи світло параш, охочим доведеться довідуватися самостійно.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031







231 авторів
352 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій