що таке "кальварія"?преса
Автор: Юка ГавриловаВидання: Без цензури, газета
Мозок без силікону
Мозок без силікону. Відвідувачки модних салонів залюбки читають сучасні українські книжки10 червня 2005
http://bezcenzury.com.ua/ua/archive/3868/3897/3899.html
Чи здивує вас новина, що в престижному салоні краси в центрі Києва є попит не тільки на косметичні процедури, а й на українські книжки? Мова до того ж іде не про класику, а про сучасну літературу. Не вірите? Але це факт.
Видавництво «Кальварія» запропонувало, а господиня «МедЕстетЦентру» Тетяна Костенко погодилася на сміливий експеримент: продавати у своєму салоні книжки. Потім вона вирішила піти далі й організувала літературний сніданок, на який запросила авторку кількох романів Марину Гримич, літературних критиків, журналістів та своїх клієнток – успішних бізнес-леді. Вишукана атмосфера бельгійської кав’ярні сприяла спілкуванню. Спершу Марина Гримич розповіла про свій творчий доробок (і не лише в царині детективної прози), потім зав’язалася невимушена розмова: письменниця відповідала на питання суто особисті, читачки ділилися своїми думками.
А мене весь цей час не полишало відчуття когнітивного дисонансу. Перегорнувши напередодні літературного сніданку купу жіночих глянцевих журналів, я не побачила в жодному з них матеріалу чи бодай анонсу про українську книжку. А в деяких узагалі відсутні книжкові рубрики. Модний одяг та аксесуари, пластична хірургія та астрологічні пророкування, кулінарні рецепти та поради тим, хто мріє схуднути, еротична білизна й секрети ефективного зваблювання... Можна безкінечно продовжувати перелік суто жіночих, як вважається, тем, а от української книжки там не знайти.
Невже від неї з’являються зморшки? Чи зайві кілограми? Чи після прочитання української книжки під загрозою опиняється кар’єра? Редактори жіночих видань вважають, що сучасна українська література – неформат, тобто нецікава їхній аудиторії, але я на власні очі побачила протилежне. Спілкуючись із гостями сніданку, торкнулася й цієї болючої теми. І виявилося, що успішні й амбітні жінки зазвичай тільки проглядають жіночі видання, але цілком їх ніколи не читають. Тоді постає питання: може, саме такі видання й перетворюються поступово на той самий горезвісний неформат?
Проте відсутність інформації про книжки є типовою для більшості медіа, особливо електронних, радіо й телебачення. Програмні директори розповідають про шалену вартість кожної телесекунди. Вони не бачать сенсу витрачати дорогоцінний час на розмову про книжки, а тим більше не вважають за доцільне робити про них більш-менш довгі передачі. Дехто з них навіть дивується самому фактові існування сучасної української літератури. Це красномовно свідчить про культурний рівень тих, хто вирішує, якою інформацією годувати своїх читачів-слухачів-глядачів.
Хоч би як там було, а літературні сніданки стануть регулярними – так мені пообіцяли організатори. Я навіть знаю, якими екзотами частуватимуть запрошених пані наступного разу! Центральною стравою сніданку стане культовий Любко Дереш із гарніром із власноруч писаної свіжини під легким соусом спогадів про його щойно закінчений краківський період. Смачного!
Коментарі експертів:
Діана Клочко,
мистецтвознавець,
літературний експерт:
– Такі літературні сніданки мають довгу історію в Європі – від початку ХІХ століття. Започаткували їх, звісно, в Англії, вони швидко набули популярності у Франції, менше в Австро-Угорщині, підозріло до них ставилися в Російській імперії, якщо не йшлося про імпортну зірку. В період арт-деко в усій Європі це було надзвичайно модне явище, до речі, воно залишилося доброю традицією й зараз. А в Україні нарешті відродилося. Це важлива подія, бо й літератори, й наш бомонд, якщо хочете, політично-фінансова еліта мають можливість вийти за межі своєї закритої тусовки. Цей захід – гарний симптом оздоровлення суспільства.
Костянтин Дорошенко,
культуролог,
критик актуального мистецтва:
– Марина Гримич – не просто сучасна успішна особистість, вона перш за все – сучасна культурна українська жінка. А пані Тетяна Костенко взагалі революціонізує столичний бомонд. Навертає своїх клієнток до актуальної української літератури. Такі ініціативи заслуговують на всіляку підтримку, бо це створює нашу культурну екологію. Так крок за кроком і починає інтелектуально вилюднювати Україна.
Анатолій Ульянов,
головний редактор «Українського
літературного порталу», журналіст:
– Почувши про цю подію, інтелектуали ледь не вмерли зо сміху, бо українська книжка й салон краси – синтез, гідний часів розквіту абсурдизму. Невже ці дамочки читають українську книжку? Невже не проміняли мозок на силікон?
Відповіді неоднозначні. Бо цей проект виявився плювком у бік стереотипів, дав сенсаційні результати: читати українською хочуть ті верстви, від кого взагалі такого не чекали. Більше того, серед письменників, що припали до душі діловим красуням, опинився молодий культовий автор Любко Дереш. Тетяна Костенко намагалася вставити п’ятидюймову дискетку в тридюймовий дисковод – і спромоглася. Тим це явище й цікаве, й унікальне!
