преса

Автор: Ірина Славінська
Видання: ШО, журнал

Екстравертне письмо

НОВІ ІМЕНА

Цього місяця я відкрила для себе двох нових авторів. Один — це журналіст Руслан Горовий, який взагалі-то працює режисером у «Магнолії-ТБ», чим добряче мене насторожив і змусив будувати горизонт очікувань на рівні чорнухи… але даремно я на це повелась. Другий — це Андрій Жураківський, письменник і музикант із Івано-Франківська, автор із цілком романтичною біографією.
Слово «Романтизм» тут вжито в історико-літературному значенні, бо мається на увазі аналогія долі митця з долями Новаліса та подібних німців-французів-британців: мало друкувався за життя, рано помер, оцінити його доробок ніхто не встиг. Ці два нових голоси звучать в різних тональностях — і дивним чином один одного доповнюють. Тут важливо зауважити — такий паралелізм викликаний моїм читанням цих книжок підряд. І аж ніяк не значить, що між книжками є щось спільне. Крім нових імен.


Екстравертне письмо

Руслан Горовий
Гагарін і Барселона
Л.: Кальварія, 2013


Руслан Горовий — журналіст, а «Гагарін і Барселона» — його перша книжка, що зазвичай виглядає доволі підозріло. Так воно виглядало і цього разу. Але вийшло не так страшно, як могло би бути.
«Гагарін і Барселона» — це збірка оповідань, що, звісно, краще, ніж перша романна спроба. Факт того, що автор книжки — головний журналіст «Магнолії-ТБ» насторожував, але чорнухи в книжці не виявилося. Хоча темі надзвичайних ситуацій таки приділено особливу увагу — у спектрі від збитого водієм пішохода і до спроби тероризму, чи то пак захоплення літака.
Письмо Руслана Горового прозоре та підкреслено відверте, без заборонених тем або евфемізмів — для тих, хто це діло любить. Можна відчути, що деякі з оповідань — автобіографічні, але, що мене втішило, вони не зациклені на цьому «авто», попри автобіографічність, у них відчувається багатий життєвий досвід і цікавість до зовнішнього світу, а не тільки до зміни власних психологічних станів.
Формально не всі ці тексти я би навіть назвала «оповіданнями». Звісно, жанрові суперечки не є моїм «коником», але неозброєне око помітить, як близько від жанру «сценарій» стоять деякі з текстів збірки. Це не вада, а особливість письма: більше уваги приділено зовнішнім проявам реальності, рухам, словам, сказаним вголос, а не внутрішньому монологу.
«Гагарін і Барселона» балансує на межі двох попередніх абзаців. З одного боку, підкреслена об’єктивація, увага до репрезентації, зовнішнє розгортання сюжету, але, з іншого боку, бракує психологізму. Маю на увазі не довгі самокопання, а об’ємності персонажів. Подекуди все аж надто пласко. Звісно, частину психологічних замовчувань можна віднести до категорії sapienti sat, але загалом місцями мені хотілося би більше психологічних подробиць, ніж деталі про сигарету, що тремтить у руках. Я думаю, проблема та розгадка криються в мові книжки — вона справді неймовірно проста і невигадлива. Можливо, варто було би трохи погратись із мовленнєвою передачею тих-таки екстремальних ситуацій.
В мене під час читання виникла також проблема з політкоректністю. Це я про повість «Дев’яноста хвиля еміграції», де йдеться про блукання закордонами українця, що вирушив з країни, тікаючи від армії, та залишився жити як нелегал. В цій повісті все ніби непогано — сюжет міняється несподівано, як поліцейська облава на нічліжку-гуртожиток для нелегалів, але циклічний, як таємні повернення депортованих заробітчан. Дуже цікаво, і єдине, що різало мені очі — це не надто делікатні епітети, вжиті до представників певних національностей. Звісно, я розумію, що ідеться про події 1990‑х років, коли середній українець питаннями політкоректності ще не заморочувався, а не, припускаю, що можна було би зробити поправку на читача, який живе в теперішній реальності.

«Дуже цікаво, і єдине, що різало мені очі — це не надто делікатні епітети, вжиті до представників певних національностей»


Випуск березнь-квітень, 2014 р.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930







230 авторів
351 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій