преса

Автор: Іван КОСТЮК
Видання: Галицький кореспондент, суспільно-політичний тижневик

ДОПОКИ НАС НЕ ЦІКАВИТИМЕ СУЧАСНА УКРАЇНА...

"ДОПОКИ НАС НЕ ЦІКАВИТИМЕ СУЧАСНА УКРАЇНА, НІЧОГО КАРДИНАЛЬНО НЕ ЗМІНИТЬСЯ"

Юрко Іздрик — прозаїк, поет, культуролог, автор концептуального журнального проекту "Четвер", який відомий чи не кожному, хто цікавиться сучасною літературою в нашій державі. Він автор кількох книг прози, остання з яких, що побачила світ цього року, має дивну назву "АМТМ". Іздрик зараз мешкає у Львові, однак улюбленим і рідним містом він і далі вважає Івано-Франківськ.

Іван Костюк: Юрку, чим ти зараз займаєшся?
Юрій Іздрик: Загалом я займаюся тим, що й завжди: готую, укладаю, верстаю часопис "Четвер" і дві книжкові серії, які все ще існують при цьому журналі. Це бібліотечка журналу "Четвер" та серія книг, у якій друкуються найпопулярніші твори часопису, їх можна придбати за мінімум коштів.

І. К.: Які останні номери "Четверга" побачили світ?
Ю. І.: На цьогорічному Форумі книговидавців у Львові презентувалось одразу два номери "Четверга". Це 22-е, на жаль, ще минулорічне число часопису. Видавництво "Кальварія" встигло його видати лише зараз. І найновіше — 23-є число, яке вийшло практично вчасно. Мушу констатувати, що виглядає так, начебто "Четвер" з квартальника перетворюється мало не на річне видання. Що стосується авторів та текстів, то у 22-му числі, на мою думку, зібрані тексти, які за художньою вартістю найслабші за всю 15-літню історію "Четверга". Проблема не в тому, що я не зміг знайти кращих текстів. Проблема в тому, що однією з функцій "Четверга" є віддзеркалення літературного процесу, інакше кажучи — що відбувається. Останніми роками часопис показував, що відбувається в наймолодшій літературі. І це число з найслабшими текстами також відтворює реальний стан речей. Два роки тому було дуже багато нових перспективних імен. Натомість зараз, принаймні в моєму полі, я відчуваю значний спад: і щодо появи нових авторів, і щодо якості тих текстів, які пропонують автори, вже знані мною.
Останнє число мені видається симпатичнішим, хоча б тому, що там є такий чудовий прозаїк, як Сергій Жадан. Я вважаю його зараз найцікавішим прозаїком в Україні. Поруч з ним є ще цілий ряд талановитих авторів. Отож, останній номер — це "Четвер" того старого, доброго стандарту. Однак я мушу сказати таке, що журнал перебуває у глибокій кризі. Це пов'язане з функціонуванням видавництва "Кальварія", з певним спадом художньої активності авторів і, очевидно, якось пов'язане з моєю приватною психологічною кризою. Я для себе не бачу сенсу робити "Четвер" так, як я робив це до цього часу, навіть за умови його періодичного виходу. Буду намагатися щось поміняти і поміняти кардинально. Сподіваюся, в цьому мені допоможуть молоді люди, які мають своє бачення і складуть мені тверду опозицію, в результаті чого вийде новий, цікавіший варіант часопису.

І. К.: Підозрюю, що таке непевне становище журналу впливає не лише на твій психологічний, але й матеріальний стан.
Ю. І.: Дивним чином не впливає. Адже формально я є працівником мистецького об'єднання "Дзиґа", де отримую платню. Я вдячний Маркіянові Іващишину, керівникові цієї структури, яка годує мене, незважаючи на провали видавництва "Кальварія".

І. К: Ти пишеш щось зараз?
Ю. І.: Як прозаїк я не був ніколи надто активний. Але зараз вийшла моя нова книга. Я віддав її на друк видавництву "Кальварія" ще рік тому. Книга "АМТМ" для мене дуже важлива. Вона перша, яку я писав із задоволенням. Попередні книги були дуже тяжкими і психотерапевтичними. Їхнє написання було мучівним і малоприємним. До цього часу не знаю, як можуть читати інші люди. У випадку з "АМТМ" це було дуже радісно і швидко. Сподіваюся, що і якісно теж. У висновку я зробив для себе такий жартівливий поділ: літературу можна поділити на вистраждану і на зроблену. Всі мої книги, окрім останньої, були вистраждані. Остання весела і зроблена. Це як свистулька з гілочки для сина. Ти намагаєшся зробити її гарною, щоб вона не лише свистіла, але й була з візеруночками, гарною такою забавкою.

І. К.: Сучасних письменників дуже часто питають, чи мають вони переклади за кордоном. Чи можеш ними похвалитися?
Ю. І.: Ні, в мене не виходять переклади. Це не означає, що мене не публікують за кордоном. Тут варто уточнити, що закордон — це для мене передовсім Польща, і, можливо, тільки ця країна. Але мої книги не цікавлять видавців, принаймні польське видавництво "Чарне", яке видрукувало дуже багато сучасної української літератури. Видавцеві Моніці Шнайдер, очевидно, не подобається те, що я пишу. І це по-своєму зрозуміло, адже це її приватне видавництво. У художній польській періодиці я час від часу друкуюся: мене перекладають, маю замовлення на якісь там есе. Але все це на рівні приватних контактів. У Канаді вже третій рік тягнеться історія з виданням мого роману "Воццек". Але Канада так далеко від мене, а "Воццек" ще далі.

І. К.: Як ти почуваєш себе у Львові?
Ю. І.: Я не маю затишку у Львові. Більше того — за чотири чи більше років життя в цьому місті я ні з ким ані потоваришував, ані якось духовно зблизився. У мене немає там ані друзів, ані приятелів. Львів, про який я колись думав, закінчуючи Львівську політехніку, що не зможу жити деінде, окрім нього, зараз для мене вкладається в межі одного маршруту. Це шлях від "Дзиґи" до "Кальварії". Це три-чотири кілометри, де очі на рівні першого поверху. Очевидно, це дуже мала частина Львова, не найкраща і не найсимпатичніша.

І. К.: Чи цікавишся ти політикою?
Ю. І.: Я цікавлюся час од часу, але дуже швидко втомлююся давати собі раду з потоками чорних і білих піарів. Але ця політична ситуація, яку я не можу адекватно оцінити, оскільки не володію фактами, мені надається до оцінки із львівським Форумом книговидавців. Отож, усі люди, хто має стосунок до літератури, знають, що існує певний містичний ареал красного письменства. Я маю на увазі, що письменник, скажімо, може собі напророкувати майбутнє, написавши щось там таке в книзі. Але існують стосунки з містикою на рівні групового викликання духів. Для прикладу, американці зі своїм Голівудом напродукували стільки фільмів про кінець світу та катастрофи, що я абсолютно переконаний, що вони накликали й 11 вересня, і всі ці урагани. Це все звучить цинічно і, можливо, не зовсім правдоподібно, але якесь зерно правди тут є. В Росії натомість тривалий час ціла субкультура була побудована на анекдотах про Вовочку. Що ж мають зараз росіяни? Вони мають зараз Вовочку-президента. Що ж до України, то коли я почув, що першу премію на Форумі здобула книга "Україна на стародавніх картах", мене це аж пересмикнуло. Я подумав: Боже ж мій, незважаючи на півтора десятки років незалежності, на Помаранчеву революцію, масова свідомість усе ще не йме віри, що Україна є, що вона була і ми самі собі доводимо, що Україна була, була, от, бачите, на стародавніх мапах вона є. Значить, усе в порядку. Допоки нас не цікавитиме сучасна Україна, нічого кардинально не зміниться.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031







231 авторів
352 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій