преса

Автор: Яна ДУБИНЯНСЬКА
Видання: Дзеркало тижня, газета

ЮРКО ІЗДРИК: ПОВЕРНЕННЯ «ХРЕЩЕНОГО БАТЬКА»

http://www.zn.kiev.ua/nn/show/577/52068/">

Дивна він людина, цей Іздрик. За біографічною довідкою — митець майже ренесансного обдарування: письменник, художник, музикант, до того ж із переконливим списком різновекторних мистецьких проектів за спиною. За тусовковим іміджем — песиміст-маргінал, вічно неголений, вічно незадоволений чи то собою, чи то навколишнім світом. До недавнього часу — автор єдиного (але ж резонансного!)— роману «Воццек», з образом героя якого зрісся, здавалося, назавжди. Навіть його електронна адреса починалася з імені wozzek, а чутки про те, що Іздрик нібито пише новий роман, колеги-доброзичливці у своїй масі сприймали скептично. Але ж дочекалися! Імейл, до речі, вже змінено.
Дивний журнал цей «Четвер». Один номер тоненький, інший грубий, мов цеглина. Здобув статус «культового» у не те щоб вузьких, але дуже специфічних читацьких колах — на щирий подив тих, хто до тих кіл стосунку не має. Саме з «Четверга», як із тієї «Шинелі», вийшло нове покоління української літератури, епатажне, хуліганське, ні на кого не схоже: Карпа, Дереш, Жадан, Поваляєва і т.д. І хай, на чиюсь думку, краще б ота «молода шпана» взагалі ніколи і нізвідки не виходила, не рахуватися з цим поколінням наразі вже неможливо.
Але… З редакційної статті нового номера: «Четвер» усе частіше зависає, губиться чи просто зникає на невизначений термін. І кнопка Reset не працює. Молоді генії відбруньковуються й випадають в індивідуальний піар. Тексти видаються щоразу безпораднішими і стають подібними один на одного, немов диктант, вдесяте переписаний двієчником-невдахою… Ми все ще пропонуємо вам рецепти виходу, усвідомлюючи, однак, що виходу немає. Тому це демоверсія. Вона функціонуватиме лише 30 діб, якщо функціонуватиме взагалі. Потім цей «Четвер» самознищиться, скільки б ви не заплатили за ліцензію».
Отже, наскільки все безнадійно як у житті і творчості автора нового роману «АМТМ» і «хрещеного батька» молодої української літератури, так і у літературному світі загалом, — спробуємо з’ясувати у розмові з Юрком ІЗДРИКОМ.

— Пане Юрію, чому так довго не з’являвся ваш новий роман? Ходили чутки, що його від вас уже не дочекатися…

— Його досить довго маринували в «Кальварії», це було пов’язано з фінансовим становищем видавництва. Практично книжка запізнилася на рік, бо рукопис я подав ще у вересні 2004-го, а уривки з нього друкувалися в різних журналах ще раніше.

— Ваше ім’я досить довго асоціювалося виключно з романом «Воццек». «АМТМ» ви від початку позиціонуєте як щось принципово нове. В чому саме новизна?

— Передусім це суб’єктивне відчуття, пережите мною вперше — коли ти отримуєш радість від писання. Писання для мене завжди було дуже важким, виснажливим і майже соромітним заняттям. Умовно можна сказати, що існує два типи художніх творів: перший — твори, процес написання яких дає певне фізіологічно-психологічне очищення, а другий — щось на кшталт іграшки, виготовленої власноруч для того, щоб нею тішилися, нею бавилися, щоб вона подобалася, а отже — вона мусить бути якомога цікавішою, вишуканішою і так далі. Так ось, нова книга належить саме до другого типу. І в цьому сенсі вважаю її новою принаймні для себе вже як читача. Натомість бачу, що дехто з приятелів або знайомих, які вибудували мою, умовно кажучи, приватну міфологію на базі «Воццека», сприйняли «АМТМ» просто як зраду. Ніби я зрадив їх особисто, зруйнувавши ту міфологію.

— До речі, про міфологію. У певних колах вас давно називають культовою персоною. Як це робиться? Чи робили ви щось свідомо задля створення міфу Іздрика?

— Та ні, та Боже збав! По-перше, ми почали робити журнал «Четвер» ще в ті благословенні часи, коли не було професійного піару і потреби в ньому теж не було. Тоді, на початку 90-х, щойно почали з’являтися нові форми, скажімо так, суспільного буття, неможливі за совдепії, виникло дуже багато різних принципово нових речей, і «Четвер» — один із тих небагатьох, на жаль, проектів, який протримався до цього часу. А його міф і легенда витворилися на хвилі ентузіазму початку 90-х, бо це був той час і те місце, де просто повинен був з’явитися журнал такого типу. По-друге, якщо йдеться про моє прізвище як певний бренд, то я теж, абсолютно щиро кажу, ніяких піарних ходів ніколи не робив, принаймні свідомо. Для мене свого часу стало великою несподіванкою, що перший тираж «Воццека», виданий в Івано-Франківську, був розпроданий за місяць, що він зробився таким собі квазібестселером, який читали молоді люди з певних субкультур… Але я б у жодному разі не вживав слова «культовий» ані в стосунку до «Четверга», ані в стосунку до мене. Це слово зараз навіть уже не те що немодне й неактуальне, воно заяложене і втрачає будь-який сенс. Коли його вживають як піарний хід, це нічого, крім відчуття несмаку, ні в кого, принаймні в мене, не викликає.

— Що наразі відбувається з журналом «Четвер»? Іноді незрозуміло, чи він радше живий, чи швидше мертвий?

— «Четвер» укотре потрапив на роздоріжжя. За останній рік, чи навіть два роки, була порушена періодичність його виходу — кожні три місяці, постійно траплялися затримки, проблеми з друком і так далі. До форуму видавців ми видрукували два найновіші числа, одне з яких насправді мало вийти ще минулого року. Все це доповнюється моєю особистою кризою, не знаю, чи віковою, чи письменницькою, чи редакторською. Я маю внутрішнє відчуття, що треба змінювати формат цього журналу, набирати якісь нові ідеї. Щось потрібно робити, бо він перестає бути цікавим навіть мені.

— Ці два номери вже мають якусь нову концепцію?

— Поки що ні. Наразі радію, що вони взагалі вийшли. Однак саме зараз я працюю над новим проектом, який умовно називаю «радикальним». Імовірно, що нікому крім мене він радикальним не видасться, однак це — спроба приватної радикальності, намагання вирватися з усталених стилістичних, естетичних, семантичних та цілої решти інших рамок, куди «Четвер» потрапив у процесі власної еволюції. До того ж це буде не стільки літературний (чи навіть цілком нелітературний), скільки мистецький проект, назвімо його концептартом або як-завгодно по-іншому — йдеться про спробу втілення першоідеї «часопису тексту і візії». Ідея сама по собі досить цікава, але за 15 років так жодного разу й не була зреалізована бодай частково. Крім того мені важливо саме зараз максимально чітко проартикулювати своє бачення так званого contemporary art і культурної ситуації загалом. Література тут — лише структурний елемент, та й то не найсуттєвіший. Побачимо, що з цього вийде. Я не надто розраховую на успіх цілої акції: досвід підказує, що якраз важливі речі й залишаються зазвичай непочутими. Однак, повторюся, наразі йдеться про мій приватний інтерес. Про мою відповідальність перед самим собою. Про необхідність щось довести самому собі. А як мій голос почує ще хтось — вважатиму це успіхом.
В кожному разі від цього залежить, чи існуватиме «Четвер» далі. Програму-мінімум журнал виконав, а мені час подбати про спокійну старість, принаймні про спокійну старість моїх батьків. Дорослий чоловік, який роками бавиться в літературного ентузіаста, рано чи пізно починає виглядати кумедно, щоб не сказати — жалюгідно. Все що я міг зробити для цієї культури і для цього народу (вибачте патетику), сподіваюся, зробив. Хочеться нарешті просто пожити — як не в достатку, то бодай більш-менш гідно.

— Вас називають «хрещеним батьком молодої української літератури», першовідкривачем тієї, як співав Гребенщиков, «молодой шпаны, что сотрет нас с лица земли». Здається, саме ви довели, що вона в нас є. Чи не відчуваєте тепер, як вони вас «затирають»?

— Я не зовсім розумію сенс слова «затирають», але те, що і Любко Дереш, і скажімо, Ірена Карпа однозначно популярніші за мене, може лише радувати. Бо нормальні батьки, в принципі, тішаться, якщо їхні діти роблять гарну кар’єру чи досягають успіху. Якщо молоді справді мене «затирають», значить, я пишу гірше від них. Якщо ж ні… Думаю, років за десять історія сама впорядкує нинішню літературу в ціннісній ієрархії. Так чи інакше, будь-який успіх письменника, про котрого я чітко знаю, що він справжній письменник, мене дуже тішить. Скажімо, Сергія Жадана не можу повністю назвати «дитям «Четверга» (хоча одна з перших його публікацій з’явилася ще в старому-старому «Четверзі»), але я страшенно радію, що Сергій популярний в Україні і за кордоном. Мене це дуже тішить, бо не так часто трапляється, що добру літературу — а Сергій Жадан, на моє переконання, найцікавіший нині прозаїк — помічають і цінують не лише фани, друзі та літературознавці, а й трохи ширші суспільні кола.

— Складається враження, що Західна Україна живе своїм окремим, активним і самодостатнім мистецьким життям. Це правда? Чому так?

— Це ви робите спостереження як киянка? Знаєте, зсередини я не помічаю цієї активності, точніше, не відчуваю її. За моїми спостереженнями, навпаки, останнім часом літературна активність молодих спадає. Маю чимраз менше цікавих пропозицій від молодих авторів, хоча ще рік-два тому йшов вал, який було навіть важко пересортувати і перечитати. Там було достатньо цікавих спроб. Зараз цей ажіотаж минув. І це нормально, це синусоїдальна природа будь-якого тривалого процесу.
А говорити про якусь виняткову творчу активність молоді на Західній Україні немає підстав. Тут, як і всюди, є люди творчі і нетворчі. Тут, як і всюди, молоді експериментують у пошуках самореалізації. Тут, як і всюди, більшість володіє українською мовою незадовільно. Ну хіба що думає нею чисельніший, ніж на Сході, прошарок.

— Чи можна говорити, що Іздрик, Дереш та інші автори «Четверга» існують у певній субкультурі і навіть творять певну субкультуру?

— Думаю, певною мірою — так. Бодай тому, що бути українцем в Україні — вже ознака субкультурності. Не кажучи вже, бути українським письменником: це навіть не субкультура, це — аутсайдерство.

— А чи можете назвати кілька сьогодні ще невідомих імен, які, на вашу думку, за кілька років прозвучать? Потім буде можливість перевірити…

— Мабуть, що ні. Не бачу яскравих талантів, які могли би прозвучати співрозмірно з тим, як прозвучали свого часу Дереш, Карпа чи Поваляєва. Єдина надія, наразі ще нічим особливим не підтверджена… — Галина Ткачук, наскільки відомо, студентка Києво-Могилянської академії. Те, що я читав з її творів, свідчить про певний потенціал, який може розвинутися в талановите письмо. Але керуючись власним життєвим досвідом, я нікому з молодих не зичив би ані письменницької долі, ані літературних успіхів. У цьому світі є безліч приємніших, цікавіших і важливіших речей.
Коментар від видавництва «Кальварія»:
Наразі вихід чергового числа «Четверга» знову затримується, але не з нашої вини: Іздрик сам зволікає, розробляючи принципово нову концепцію журналу. Запевняємо: «Четвер» живе і житиме!

…І останнє. Знаєте, зацитована вище «демоверсія» «Четверга» вже третій місяць ніяк не самознищиться у моїй квартирі. І до того ж постійно так чи інакше потрапляє на очі.


Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій