преса

Автор: Віра Наливана
Видання: Друг читача, портал

Живімо завиграшки?

Живімо завиграшки?
08.11.2013

Життя непередбачуване. Кожен із нас намагається його планувати, але воно вносить свої корективи і, здається, завжди чинить по-своєму. Та водночас життя прекрасне у своїй розмаїтості. Бо розчарування змінюється радістю. Бо кожен день – це щось нове і надзвичайне, хоч ми нерідко цього не помічаємо.

Письменник, який описує життя у всіх його проявах – поза сумнівом, реаліст. Але у книзі «Завиграшки» Валерія Нечипоренка йдеться не лише про реалії. Тут є і романтика, і гумор, і сум, і творчі експерименти зі словом. Ця збірка чудово характеризує шлях самого письменника – шлях творчих пошуків. Хоча Валерій Нечипоренко називає себе «колишнім письменником», адже він здебільшого працював журналістом, редактором та обіймав керівні посади, рівень мови його творів, їхні сюжети, майстерно виписані персонажі свідчать про інше. Це письменник, якому вдається передати атмосферу життя персонажів дуже детально і чітко. І коли читаєш кожен із його творів, то поринаєш у неї повністю, насолоджуючись кожним рядком.

Сучасна література подеколи аж надто реальна, оскільки автори нерідко намагаються привернути увагу до своїх творів і викличною назвою, і використанням ненормативної лексики у діалогах персонажів, і надмірною відвертістю окремих сцен. І з кожним днем література стає більш епатажною, однак чи є ця тенденція позитивною? І що далі, то більше хочеться перечитувати книги письменників, які майстерно володіють словом, іноді змушують усміхнутися, а іноді – замислитися та навіть провести паралелі із власним життям.

«Завиграшки» Валерія Нечипоренка – саме така книга. Вона складається з семи розділів, кожен із яких об’єднує твори приблизно однієї тематики. Автобіографічні оповідання, новели з романтично-драматичним настроєм, гумор, замальовки з життя та навіть поєднання слова з алгебраїчними формулами – тут є все!

Після прочитання автобіографічних та гумористичних творів у мене склалося враження, що на автора свого часу вплинула творчість відомого творця «усмішок» Остапа Вишні. Насправді це чудово, адже в нас дуже мало такої літератури. Добрий гумор – це мистецтво, яке не кожному вдається опанувати. І в творах українських прозаїків гумор часто перебуває «на грані фолу». У Валерія Нечипоренка гумор питомо український, рідний, він трохи уїдливий, але загалом незлостивий – саме такий гумор притаманний більшості українців, адже ми намагаємося сміятися навіть тоді, коли хочеться плакати. І особливо вибуховим є гумор у творі «Великі Хитруни», у якому письменник зображує різних персонажів, які зійшлися на одному весіллі. Та чи такі вони різні? Швидше – однакові у своєму намаганні бути «незгірш за інших» та водночас хапнути більше, ніж сусіда. Також особливо атмосферними є маленькі гумористичні замальовки – наприклад, «Яка робота у сина?», «Сімейний маневр», «Жіноча інтуїція» – усі вони надзвичайно життєві, і те, що авторові вдається вкласти у кілька рядків сюжет, гумор та навіть певну мораль, – це неабияке досягнення.

На окрему увагу заслуговують твори з романтичним сюжетом, зокрема «Вечірня прогулянка на старому велосипеді». Кохання автор зображує по-різному, та в будь-якому випадку тут немає надмірної сентиментальності – швидше легкий щем у серці через те, що все вийшло не так, як хотілося б. І навіть коли в історії немає щасливого кінця – що ж, це життя, а в житті буває по-всякому… Не хочеться оминути й тему Чорнобиля. Вона дуже близька авторові, і це відчувається у кожному рядку, кожному слові. Він торкається її у творах «Він хотів стати тролейбусом» та «Самосел», розглядаючи під різними кутами. Однак у обох випадках Чорнобильська катастрофа мала однаково руйнівний вплив на життя персонажів…

Оригінальні оповідання з «Реалізмів інших реальностей», роздуми про насущні питання й оптимістичний погляд на речі у розділі «Буде краще», «алгебраїчні» й не тільки експерименти зі словом у «Грі в бісер» – усі розділи книги – це немов частинки одного цілісного пазлу, який поступово складає сам читач. І я б радила скласти цей пазл кожному, бо книга того варта!

Наостанок хочеться процитувати автора – бо коли йдеться про життя, влучніше просто не скажеш:

«Я прожив життя завиграшки. Напевно, це і є щастя: робити тільки те, що подо бається; працювати важко, але з азартом; дружити лише з тими, кого поважаєш; говорити в очі те, що й позаочі; кидати справу, якщо набридла, і братися за нову.

Життя – це гра: захоплююча, яскрава і трохи кумедна. Тож і живімо завиграшки. Щоб було про що згадати». (Валерій Нечипоренко)