преса

Автор: Лідія Демидюк
Видання: BBC Україна

"Бурецвіт" Ряполової

Мабуть, усі з дитинства пам’ятають казку Івана Франка "Коли ще звірі говорили". Тепер, коли дитинство позаду, час дізнатися, що говорять також рослини. У цьому переконує книга Марії Ряполової "Бурецвіт" (Львів, Кальварія, 2010), яка поєднує у собі міфологічні та фантастичні елементи сюжету.

Міфологізм виявляється у загальнотематичній філософії цього роману – тісна пов’язаність життя людей з рослинним світом. Цей зв’язок може бути як повсякденним – крамниця з рослинами, що розмовляють, слухають, плачуть, так і символічним – орхідея долі, яка надає своєму власнику відчуття гармонії з собою та світом, повноти самореалізації. Останнє Олексій Лосєв іменує чудом – коли людина віднаходить саму себе.

Пошук – центральний мотив роману молодої авторки. Тож зрозуміло, що дорога стає одним з провідних образів, який розкривається на двох рівнях. Дорога як мандри, пригоди, якими насичений твір, і дорога як особистісне зростання, доростання до себе самого. Останнє речення з роману, сказане про головного героя: "Переді мною стояв справжній Бурецвіт" (с. 255), має логічний наголос на слові "справжній".

Виявляється, ті люди, які знаходять себе, перебувають у меншості. У романі вони названі володарями орхідеї долі. Квітка дає їм відчуття свободи: "Ці люди – вільні, вони отримують усю можливу свободу дій і всю всеохопну духовну міць задля того, щоб від цієї свободи не розгубитися" (с.10), свобода бути собою виявляє у людині неповторність: "це орхідея твоєї долі, тільки тебе вона робить таким могутнім" (с. 13), навіть певну винятковість: "орхідеї долі мають не всі" (с. 18). Сюжет роману підкреслює думку про те, що знайти цю квітку дуже важко, але для свого власника вона стає надзвичайно цінною: "Якщо ти відшукаєш орхідею власної долі, тобі не захочеться її комусь віддавати" (с.19).

Події, що розгортаються у романі, на межі повсякденного та фантастично-містичного. Якраз саме те, що любить сучасний читач. Для масового читача пристосований простий стиль викладу. А для вибраного читача розкривається філософський сенс книги, який може розгортатися у різних напрямках – все залежить від інтерпретаційних здібностей читача, від його вміння будувати асоціативні зв’язки, пов’язувати художній світ з реальним.

Авторка добре продумала сюжет та образи персонажів твору. Оповідь веде від особи героїні роману – Лірини, власниці квіткової крамниці. Попри таке поетичне ім’я та любов до квітів, ця дівчина - втілення холодного розуму і сталевих нервів.

Жодних жіночих капризів, жодного натяку на те, що вона може бути слабкою. Навпаки, – їй постійно доводиться втішати, розраджувати, приводити до тями Бурецвіта та Мережа, ні, не дітей, а дорослих чоловіків, один з яких шукач орхідеї, а інший її учень, але не за віком, а за рівнем опанування фаху провідника у пошуках згаданої квітки.

Протилежністю до образу Лірини є епізодичний образ Перли. У ньому жіночність межує з недоречністю – сходження на гірську вершину у міні-спідниці та на підборах.

Світ чоловіків доповнюється образами чародія Моротемна та двома русалками-близнюками, які не озвучують своїх імен (бо насправді воно у них одне на двох) і, попри свою обізнаність у містичній ситуації пошуку орхідеї долі, виявляють суто людську рису – постійну стурбованість з того приводу полисів хтось із них чи ні.

Чому авторка називає цих персонажів русалками, а не русалами – зрозуміти складно. Русал – назва, що була б новаторською та належною для означення особи чоловічого роду. А так – кожен із тих чоловіків – русалка, що дає читачеві привід ще раз порозмірковувати над відносністю поділу людей на чоловіків та жінок у сучасному суспільстві.

Найколоритнішим письменниці вдався образ Дивника – тваринки-монстра із шістьма лапами та чотирма очима. Знайдений у проклятому лісі, він виявився не тільки відлякуючим на вигляд, але й надокучливим за вдачею – усіма кігтиками чіплявся за Лірину та Бурецвіта. Тож спочатку він був вимушеною ношею – його просто неможливо було позбутися. Але згодом любов до тварин перемогла – він став домашнім улюбленцем Лірини, та ще й корисним у господарстві.

Авторці вдалося дуже мило описати сцени кавопиття та готування обіду із цим створінням – справді проймаєшся до нього симпатією. І яке ж розчарування настає, коли потім, після зняття прокляття, цей пухнастий монстрик виявляється чародієм Моротемном, який уже встиг завдати безліч клопотів героям роману. Цього шестилапого страхітячка згодом бракує у тексті роману, бо не тільки Лірина встигає до нього прив’язатися, а й читач.

На жаль, монстрики бувають не лише персонажами твору – бувають і елементами словникового запасу авторки. Таке слово як "почережно" досі було україномовним читачам невідоме, у жодних словниках незафіксоване і виникло не як результат словотворчого таланту письменниці, а як наслідок її недосконалого знання української мови.

А для письменника – то велика біда, майже стихійне лихо, яке втілюючись у кальковані з російської словоформи та синтаксичні конструкції, руйнує усі хороші враження від доречної виваженості та дотепної іронічності стилю письма Марії Ряполової.

Попри мовні недоліки у цього твору хороші перспективи. Читаючи роман – повністю занурюєшся у події, авторська присутність майже невідчутна і не виявляється ні у премудрих філософських роздумах, ні у розлогих описах пейзажів, ні у психологічних описах емоційного стану героїв.

Головною є дія та діалоги. Якщо би цей твір екранізувати – було б те, чого зараз бракує українському кінематографу – захоплюючий сюжет з елементами фантастики та містики, динамічні пригоди, оригінальні характери героїв, цікаві художні деталі. Мовні недоліки зникли б.

А глядач втратив би лише кілька, таки цікавих, філософських сентенцій авторки, наприклад: "Коли ти весь укритий грязюкою, а одяг у такому стані, що його лячно класти у пральну машину, на тебе сходить філософське розуміння життя. Не мають більше значення дрібниці – зачіска, манікюр, увагу зосереджено на вічному" (с. 197).

Тож для прискіпливого читача скажу – увагу зосереджуйте на вічному.
http://www.bbc.co.uk/ukrainian/entertainment/2011/12/111221_book_review_ryapolova.shtml