що таке "кальварія"?преса
Автор: Інна ТесленкоВидання: ZIK, «Західна інформаційна корпорація»
Ерік-Еммануель Шмітт
Ерік-Еммануель Шмітт: Я хотів подружитися зі всією землею05.04.2013
Десята Французька весна не чекає на поліпшення погодних умов і впевнено проникає якщо не у зовнішній, то принаймні у внутрішній світ львів’ян. Незважаючи на те, що яскравий фестиваль французької культури охоплює шість найбільших українських міст, саме Львову пощастило першим зустріти знаного драматурга й одного з найвідоміших франкомовних авторів – Еріка-Еммануеля Шмітта.
Учора в стінах Львівського національного академічного драматичного театру ім. Марії Заньковецької він розказав шанувальникам французької культури про особливості творчого процесу, про сенс життя і надзвичайну чутливість до простих речей.
Постать Еріка-Еммануеля Шмітта доволі відома у світі літератури: його твори перекладені більш ніж сорока мовами, його п’єси поставлені в близько п’ятдесяти країнах світу, зокрема у Львові його твори на сцені інтерпретують три театри. Більше того, віднедавна твір цього автора «Оскар і рожева пані» внесли до шкільної програми для обов’язкового читання. Звістка про це порадувала і водночас налякала самого автора. Як зізнався письменник під час зустрічі у Львові, він надає перевагу «секретній» або «прихованій» літературі, а не такій, яку нав’язують у школі, що зрештою сталося з його власним твором.
Щодо своїх творів і творчого процесу загалом франкомовний письменник має власні, мабуть, по-французькі вишукані погляди. По-перше, він завжди радий безпосередньо процесу творення тексту, чого не скажеш про кінцевий результат. Для автора години писання є найпрекраснішими. «Коли ми пишемо, здається, ніби виходимо з себе, з тої оболонки, що навколо нас. Тоді ми маємо можливість побачити інших», – розповідає Шмітт. По-друге, для Еріка-Еммануеля мистецтво чи не найголовніша причина життя. Тобто саме йому він завдячує своїм перебуванням у цьому світі, воно допомагає йому жити. Ясна річ, аби жити, нам потрібна любов, але і її письменник вбачає у мистецтві, яке здатне відкрити нам красу світу, робить людину більш розумною, більш толерантною, кращою.
По-третє, франкомовний письменник розказав про свій поділ письменників на два види: ті, що про себе пишуть і ті, що пишуть про інших. Особисто він надає перевагу текстам, написаним від третьої особи і, навпаки, дуже підозріло ставиться до письменників, які пишуть від першої особи. Ці «я», на його думку, не такі щирі. Ерік-Еммануель вважає, що коли пишуть від себе, намагаються щось приховати або просто опустити. «Я завжди пишу «він», і це дає мені, так би мовити, маску, за допомогою якою можу говорити правду», – сказав Шмітт.
Також письменник розповів, що у своїх творах він повністю віддається персонажам, пускає їх у свою уяву і вони самі вже диктують йому сюжет. Такий собі цікавий підхід до написання текстів стосується всіх, навіть заборонених тем, які, до речі, дуже полюбляє автор – наприклад, тема релігії.. «Коли я говорю про релігію, я хочу розказати про скарби, духовність людства, про людей. Я говорю про релігію тільки тому, що я цікавлюся людьми, – пояснив він. – Гадаю, що всі ми не можемо обійтися без духовного життя». Усе, що відбувається в цьому світі, немає сенсу, поки ми самі не надамо його тим речам, які з нами відбуваються, запевняє він. Автор вважає, що за таким принципом треба ставитись і до життя. Потрібно власноруч надавати життю певний сенс. «Сенс життя в тому, щоб жити. Приносити щось на землю: хтось дає любов, хтось народжує, хтось створює твори. Яким би не було життя, для мене нема поняття нижчого чи вищого життя, його треба зробити більш інтенсивним, насиченим», – впевнений письменник. Чим власне він і займався завжди. Згадуючи той час, коли його твори стали популярні у світі, Шмітт почав багато подорожувати. Він жив, де хотів, і до однієї країни не мав бажання прив’язуватись, тим паче на все життя. Тож не дивно, що зараз Ерік-Еммануель живе за двома громадянствами – бельгійським і французьким. «Я хотів відшукати такий вид братерства з іншими країнами, щоб не бути прив’язаним до однієї нації. Я хотів подружитися зі всією землею», – розповідає він. Але через це проблем з національністю у нього не виникає. Незважаючи на такий космополітизм, він ідентифікує себе як француз. На думку Еріка-Еммануеля Шмітта, французька ідентичність мала місце бути протягом століть, чого не скажеш про молоду державу Україну, яка тривалий час була під різними завойовниками. Крім того, він зауважив, що у Франції письменники завжди французькою мовою писали й ідентифікували себе як французи. В Україні, на жаль, були випадки – пригадати хоча б Гоголя.
Побачити французький «осередок» мистецтва у Львові можна буде на виставі компанії Roseau Théâtre за його п’єсою «Маленькі подружні злочини».
Нагадаємо, Ерік-Еммануель Шмітт народився у Франції, пізніше отримав бельгійське громадянство, навчався у Вищій нормальній школі, вивчав філософію Дідро. Світове визнання прийшло до нього у 1990-ті роки. Ален Делон, Жан-Поль Бельмондо, Франсіс Юстер та інші видатні актори грали в його п’єсах. Він вперше завітав в Україну, і це вже стало надзвичайною подією!
З-під його пера народились такі відомі п’єси, як «Відвідувач» (1993) – перший успіх автора, «Загадкові варіації» (1996), «Фредерік, або Бульвар злочинів» (1998), «Тектоніка почуттів» (2008)... Українському читачеві знайомі також романи Еріка-Емманюуля Шмітта, видані видавництвом «Кальварія»: «Пан Ібрагім та квіти Корану», «Оскар і рожева пані», «Дитя Ноя» та книжка новел «Мрійниця з Остенде», яка вийшла з нагоди приїзду автора в Україну. У кінематографі на його рахунку численні екранізації та режисерські роботи, зокрема стрічка «Одетта Тулемонд» (2006).
