преса

Автор: Олександер КРАСЮК
Видання: День, газета

Наш Франсуа Рабле

№81, середа, 11 травня 2005

«Раблезіанство притаманне вашому народу не менше, ніж нашому, і тому, нам із вами легко порозумітися», — зауважив пан Філіп де Сюремен і гості книжкової презентації мимоволі повели носами в бік столу, де на них чекали напої та наїдки, котрі визрівають лише на батьківщині Франсуа Рабле…

Так, промовою посла Франції в Україні почалося публічне представлення нового доробку видавництва «Кальварія» — знаменитого твору галльського генія, роману «Гаргантюа та Пантагрюель». Цей карколомний текст вперше (без усіляких пуритансько-ханжеських купюр) переклав зі старофранцузької Анатоль Перепадя, кавалер Ордену культури та мистецтв Франції. Поки офіційні особи проказували гарні слова про унікальне місце Рабле у світовій цивілізації, поки своїми віртуозними темами створював транскультурний настрій бандурист Роман Гриньків, примірники новонародженої книжки у щільно зав’язаних полотняних мішках покоїлися на імпровізованій сцені остерії «Пантагрюель». Не так кортіло запити нарешті сир брі вином із долини Луари, як подивитися, на що схожий поліграфічний результат доволі відчайдушного проекту: донести до сучасного українського читача класичний (500-річної витримки) твір літератури європейського Відродження.

Аж ось ведучі — жінка ренесансної постави, прес-консультант видавництва Ксенія Сладкевич і знаний культуртрегер Костянтин Дорошенко в жакеті з бароковим декором — оголосили аукціон. Книга виявилася ошатним двотомником в обшитій цупкою тканкою коробці. Загалом бежеві тони палітурок, ілюстрацій та шрифтів Михайла Алєксандрова й широкі маргінеси сторінок створюють те, призабуте нині, відчуття земного й часового простору, що було либонь притаманним тій епосі, за якої й про яку писався цей роман. Перші п’ять екземплярів поліграфічного артефакту вмить знайшли своїх власників серед гостей презентації — за аукціонними цінами. Наклад книги (як у нас тепер згори відрегульовано) невеличкий, тому кожному, хто хоче мати в себе цю унікальну річ, варто поспішати до найближчої з солідних книгарень.

Авжеж, та дещиця утробних насолод, що з ними загалом пов’язуються в сяк-так освіченої людини генеральна ідея й сюжетні витребеньки цього класичного роману, виявилася дійсно смачною. Маю на увазі південнофранцузькі сири й вина, про які було згадано на початку (хоча в часи Рабле гастрономія була простакуватішою, і саме ці сорти навряд чи вже існували). Проте хочеться вірити, що пан посол, говорячи про спільний для французів і українців дух раблезіанства, вбачав також дар самоіронії, при одночасній затятості в етнічній самоідентифікації, та нестримний потяг до знань через виборювання персональної свободи й соціально-економічної незалежності.

Тут не зайве нагадати, що правник, доктор медицини і перший великий прозаїк епохи раннього гуманізму Франсуа Рабле був онуком звичайного селянина, як тепер кажуть — «зробив себе сам». Чи, як то слушно визначив у своїй чудовій післямові до кальварійського двотомника Вадим Скуратівський, — «Рабле був «вибухом». На початку 1530-х, коли йому вже минуло 38 років він видав «Пантагрюеля», першу частину дилогії, сховавшись за смішним пияцьким псевдонімом Алкофрібас Насьер. Переживши неабиякий, а втім за життя недовгий, успіх на батьківщині, цей сатирик-оптиміст помер релігійно- політичним емігрантом в Італії. Воно й не дивно, коли пам’ятати, що текст його роману помережано такими ось інвективами в бік «кращих» осіб його країни: «Порок у них називається чеснотою, злість перехрещена в добрість, зрада іменується вірністю, крадіжка щедрістю… вони все хапають, усе пожирають і все запаскуджують… і це вони чинять із відчуттям своєї величі й непомильності».

Наче сьогодні писано, хіба ні?