преса

Про людей і звірів

http://books-fan.com/2010/09/05/receziya-nazar-kruk-zviri/
05.09.2011

Дебати та дискусії з приводу сучасної української літератури безперечно тривають і досі. Однак, якщо раніше питання звучало, чи існує така взагалі, то тепер розмови точаться з приводу того, яка вона, ця література. І що не викликає сумнівів, то це постійне розширення її жанрових обріїв. Автори старшого покоління та молоді письменники пробують писати по новому, по інакшому, і ці експерименти є чудовим свідченням поступу. Не так давно у видавництві „Кальварія” з’явилася серія „Х-файли”, і твори, що увійшли до неї можна було б навіть зарахувати до однойменного жанру, різновиду трилера. Як такого, що розкриває якісь невідомі нам матеріали чи відомості (вигадані чи справжні), що зазвичай зберігаються під грифом „цілком секретно”. Наразі мені хотілося б навести як приклад твір Назара Крука „Звірі”.
Як можна прочитати в анотації, цей твір розповідає нам про професійного убивцю під кодовим ім’ям Джокер. Про певну таємну Контору, яка, як і годиться, таємно наглядає за життям мирних громадян (так званого м’яса) та вершить свої таємні дії руками спецагентів. Та про двох незвичайних, себто фіолетових, дітей, яких ця організація розцінила як загрозу людству. Непоганий зачин для цікавого роману, чи не так? Проте, на жаль, він тільки зачином і лишається. Або ж „Звірі” некоректно віднесли до категорії роману. Я би назвала цей твір максимум повістю, оскільки як роману йому бракує об’єму, розгалуженої системи персонажів, змалювання великого відтинку часу з життя однієї або кількох осіб, широти розглянутих проблем, деталізації зображуваних ситуацій та персонажів, глибини. Це ніби ескіз, так, гарно виконаний, але надто багато читачеві доводиться домальовувати самому або ж просто стенути раменами та залишити все, як є.
Десь писалося, що „Звірі” Крука – молодіжний трилер. Можливо й молодіжний (з огляду на те, що двоє з трьох головних персонажів – підлітки), однак далеко не трилер. Твір просто не викликає відчуття напруженого переживання чи хвилювання, як мав би це робити. Події розвиваються якось повільно. Не можна сказати, що кінцівка передбачувана, але немає динамізму, напруги. Можливо, великою мірою через те, що все це розповідає нам сам Джокер, і його розповідь щедро змішана з його ж роздумами, сумнівами та ваганнями, словом, постійним внутрішнім монологом. І саме тому твір більше нагадує формою чи то сповідь, чи то уривок зі щоденника, а не трилер. І саме оце надмірне заглиблення у внутрішній світ героя та відсутність бодай удаваної насиченості фактами, розкриття секретних документів заважає віднести книжку до „Х файлів”.
Щодо за торкнутих у творі проблем, то підказкою тут слугує сама назва. Спершу може скластися враження, що звірі – це те нове покоління, серед якого так багато індиго: сильніші, агресивніші, самостійніші, байдужіші. Однак згодом все відкривається у зовсім інакшому світлі. За теорією звірів та людей Джокера першими є якраз звичайні люди. Ті, що знищують найменшу можливість загрози самим собі, не кажучи вже про реальну загрозу чи небезпеку. „Усі актори, розумники, генії своєї справи. Але – вбивці. Сповнені ненависті до всього живого і безпідставних підозр параноїки. І перетворюємо на собі подібних усіх, хто потрапляє під гарячу руку й холодну голову.” А люди – це ті відмінні від них істоти, що їм здаються монстрами. Вони володіють надприродними здібностями та майже не зважають на буденні проблеми звичного життя. Приміром, Аня дуже любить дивитися на зірки, хоча вміє телепортуватися й управляти часом. Можливо, в її натурі є місце й для жорстокості, але випадок зі зникненням сантехніка так і лишився висіти у повітрі. І, що дивно, автор акцентував саме на її романтичності та навіть любові до звірів, себто людей, подавши надто вибілений образ ледве що не янгола. А звичайні люди, оті, що „м’ясо”, хіба всі на нашій планеті поголівно убивці? Якось воно неправдоподібно, бо дуже однозначно. Цікава теорія, однак у житті ніколи не буває чіткого розмежування на чорне і біле.
Загалом, „Звірі” Назара Крука більше скидаються на таке собі розлоге есе з приводу того, що Інакші також мають право на існування у цьому світі, а люди, знищуючи усе відмінне та незрозуміле, перетворюються просто на чудовиськ. Як на мене, твору бракує завершеності, глибини, деталізації, хоча сама ідея цікава. Та й висвітлені проблеми актуальні для нашого часу. А що вправно приховує недоліки, то це мова. Жвава, легка, зрозуміла, вона додає твору невимушеності та дає змогу „проковтнути” його за годину-півтори.