преса

Автор: Оксана Керик
Видання: Zaxid.net

Безхатченство – стан людини ...

Тимофій Гаврилів: Безхатченство – стан людини в нинішньому світі
http://zaxid.net/article/87398/
Оксана Керик
03.03.2011

У незвичній формі – трьома окремими книгами побачив світ новий, другий за ліком, роман Тимофія Гавриліва «Чарівний світ». Наразі вийшло дві частини: «Тепер» і «Тоді», а завершальна книга трилогії про безхатченство «Між тоді і тепер» побачить світ у березні.

За словами самого автора, твір має кілька рівнів сприйняття: буквальний і метафоричний, історія про безхатченка та людину, яка перебуває у пошуках себе в сучасному світі. Роман-притча “Чарівний світ” концептуально продовжує роман-поему “Де твій дім, Одіссею?”, який у 2009 році вийшов у швейцарському видавництві Ammann Verlag. Зараз Тимофій Гаврилів працює над ще однією - над завершальною частиною трилогії.



Реакції читачів на мій новий роман є більш-менш прогнозованими, хоча я ще мало з ними спілкувався, - розповідав письменник у інтерв’ю ZAXID.NET . – Насамперед мені йдеться про те, щоб читач міг відчитати ті речі, які я вкладаю у свої тексти. Але якщо він бачить по-іншому, теж добре. Пишу для читача історію, намагаюся творити її цікаво і нетрадиційно, хочу, щоб твір мав власну атмосферу, але разом з тим уникаю навіювання, вказування, як потрібно сприймати, це я повністю залишаю на розсуд читача.

Цікаво, що після появи першої частини «Чарівного світу» з’явилося кілька не просто відгуків, а рецензій, які можна назвати професійними. Вони схожі на те, що писали про мій дебютний роман «Де твій дім, Одіссею», проте енергійніші, серйозніші, що мене цілком влаштовує, адже свідчить про те, що мою прозу сприймають дедалі серйозніше і відповідальніше.

- Дебют сприйняли недостатньо серйозно?

- Ні, серйозно, я радше маю на увазі, що було обмаль рецензій, добротної літературної критики, радше просто відгуки, не заглиблені у текст. Справжня літературна критика в Україні щойно народжується, але чи є для неї місце? Жанр, який у дев’ятнадцятому і двадцятому сторіччях сягав неабиякої майстерності, зараз відмирає. За Радянського Союзу існувала лише ідеологічна критика, працюючи як інструмент ідеології. Можливо це пов’язано із змінами можливостей читання і відгукування на прочитане, - наприклад, Інтернет, відкрив нові можливості - приміром, обговорення книг на форумах. Раніше це відбувалося у замкнутих товариствах, а тепер таке обговорення відкрите для всіх, до процесу може долучатись необмежена кількість читачів. Поява Інтернету сприймалася найбільшою після кінематографа загрозою для книжки, але книжка живе – ні Інтернет, ні кінематограф не витіснили її, навіть навпаки: відкрили, як бачимо, для неї нові можливості.

- Часто письменники кажуть, що для них не важить скільки людей прочитає написане ними. Як вам здається, це не лукавство, для вас як письменника вагомим є те, наскільки добре продається книга?

- Звісно, мрію, щоб мої книжки читали. Хіба воно кепсько, коли книга має читачів? Є книжки, в яких, либонь, завжди було мало читачів, зате їх читають сторіччями, і є книжки, що їх упродовж кількох років прочитало мільйони людей, але вже через два-три десятиріччя ніхто не пам’ятає ні такого письменника, ні його роману. Це годі спрогнозувати – що можна стверджувати з певністю, так це те, що писання воліє щирості. Толстой збагнув це вже в перших своїх спробах: «Герой моєї оповіді, якого люблю всією силою своєї душі, якого я намагався відтворити у всій його красі і який завжди був, є і буде прекрасним, – правда». Тому, незважаючи на безнадійну застарілість якихось реалій, цей письменник сьогодні звучить для мене так само свіжо, як сто років тому.

- Герой вашого нового роману – людина, яка попри те, що виросла, зберегла дитинне вміння дивуватись і радіти життю. Чи цей образ має якийсь стосунок до вас реального?

- Образ героя повністю вигаданий. Нема в реальному житті того, про кого я міг би сказати, що це та людина, яку я змалював у романі. Але там звісно є споглядання дійсності, взято риси від різних людей і з усіляких ситуацій. Герой є людиною, яка має своє життя, єдине, що його відрізняє від нас – його життя протікає на сторінках роману.

- Чи не став у процесі написання книги ваш герой самостійним і не почав змінювати запланований сюжет, адже часом трапляється, що персонажі починають диктувати свою поведінку і вчинки письменнику, а не він їм?

- У мене від самого початку була концепція, виразне бачення. Але під час написання тексту іноді герой мені підказував, що він хоче, як варто повернути той чи інший момент роману, щоб він пішов тим чи тим шляхом. Я ці «пропозиції» зважував й, бувало, враховував.

- Окрім філософського аспекту – відсутності «дому» в людини й пошуку себе у сучасному світі, й життєвої історії окремо взятої людини в романі йдеться і про досить актуальну соціальну проблему – безпритульність… Чому взялися за таку тему й звідки черпали знання про життя і психологію безхатченків? Спостерігали за ними, приміряли «на себе» цю роль?

- На загальному філософському рівні про проблему безхатченства йдеться як про певний стан людини в сучасних обставинах. Інший аспект - товариство безхатченків, їхнє життя, побут, як вони зводять кінці з кінцями, як це все функціонує... Усе базується на власних спостереженнях за життям безхатченків в Україні та за кордоном, відчуттях, читанні, перегляді телебачення. Друга частина створена у формі щоденника – герой сам оповідає про себе і своє товариство. Відповідно, мова, речення, спосіб бачення світу дещо інші…. Загалом я намагався витримати стилістичну цілісність, щоб було помітно, що це твір одного авторства. Третя частина оповідає, що відбувалося між «Тоді» і «Тепер». Про час, відколи розпалося товариство безхатченків і герой опинився в нелегальній еміграції у Євросоюзі. Вона розповідає про його дитинство і юність. Про те, де він народився, як його знайшли на смітнику бомжі, як він росте у нетрадиційній сім’ї , іде до школи, пізнає світ своїх однокласників, відкриває для себе, що світ може бути іншим, ніж він його знав та уявляв.

- Ваша нещодавня фраза про те, що культура – це великий смітник, стала дуже цитованою… Чим вона вам нагадує сміттєзвалище?

- Це, може, і не найоригінальніша думка… Сучасна людина закидана інформацією – рекламою, порадами, відкриттями... Культура губиться в інформаційному смітнику, з якого митці, зокрема й письменники, щось (можливо її?) вишукують. Адже тепер усе сконцентровано на тому, щоб якнайбільше і найшвидше споживати. Крім того, віртуальний електронний простір доволі успішно конкурує з дійсністю: дедалі активніше блукання мережевими хащами, тоді як за вікном вирує, проминаючи, життя.

- Звідси й намагання письменників писати якомога більше, «здавати» книги за графіками і контрактами?

- Зараз у світі є значно більше письменників, ніж колись і вони пишуть значно більше, пишуть професійно, вправно, на різні теми і різними стилями. Видавництва вимагають від письменників продукції, лякають, якщо він щодва роки не постачатиме нового твору, про нього забудуть. Якщо письменник підпадає під цей диктат, існує ризик, що його новий твір буде банальнішим, ніж попередній. Я сповідую розкіш писати, коли хочеться й можеться.

- Ваші книги перекладені іншими мовами, проте ваше письмо є доволі вишуканим, складним і певною мірою «неперекладним». Як самі оцінюєте якість перекладів ваших книг, зокрема, німецькомовні, і як налагоджуєте працю з перекладачами?

- Перекладачів української літератури не так багато. Я знаю, що ті люди, які її перекладають, роблять це з бажання, не маючи вишколу, що не означає, ніби це погано. Мені пощастило - мій перекладач має вигострене мовне чуття. Українською він оволодів самотужки, перебуваючи кілька років в Україні. Можливо йому бракує знання тих чи інших реалій, розуміння традиції, зрештою, бракує знання слів і словників, які б його зорієнтували. Коли йдеться про переклад німецькою, я маю, звісно, певну перевагу.

- Тимофію, ви виховуєте двоє синів. Досі не виникало спокуси написати дитячу книжку?

- Нещодавно мій старший син Северин, побачивши новий роман, запитав, чи не для нього я написав цю книжку. Я сказав, що це друга частина трилогії, на що він попросив мене написати щось для нього. Це цікава пропозиція – я серйозно її обмірковую.