преса

Автор: Наталя ПАСІЧНИК
Видання: «Історична, культурологічна газета «Експедиція»

ЄВГЕНІЯ КОНОНЕНКО ПРО СУЧАСНИХ КЛАСИКІВ І НЕ ТІЛЬК

http://exp21.com.ua/visitors/104-7.htm
№2 (104) 2011

Євгенія Кононенко — відома письменниця, яка починала як перекладачка з французької. Автор книги поезії, короткої прози, чотирьох романів «для дорослих» (але дітям їх також можна читати), трьох дитячих книжок, книги есеїв «Героїні та герої». Працює в Українському центрі культурних досліджень. Про творчість, труднощі перекладу та нові романи Оксани Забужко та Ліни Костенко у сьогоднішній розмові.

— Євгеніє, якось Ви зазначили, що творчість починається з невдоволення і самоти. З яким настроєм писалася Ваша остання книга «Книгарня ШОК»?

— Так, починається творчість із самоти, а далі є потреба в творчості. А самоти нема, її треба утворювати штучно, — це також проблема. В «Книгарні ШОК» багато оповідань, вони писалися з різними настроями. Серед них є кілька мініатюр, коли переді мною стояло суто формалістичне завдання втиснути в мінімальний обсяг максимум змісту.

— Здається, що серед наших письменників помітно зросла тенденція до заповнення ніші дитячої літератури. Цьогоріч Ви видали книгу «Бабусі теж були дівчатами». Як Ви оцінюєте той факт, що у нас дуже мало виключно дитячих письменників і більшість творів для дітей написано «дорослими» авторами?

— Це не має ніякого значення, чи є автор творів для дітей суто дитячим автором, чи комбінує кілька напрямків. Можна знайти приклади і того, і того. Є казки братів Грімм і казки Пушкіна. Є «Лис Микита» аж ніяк не дитячого Івана Франка і є Всеволод Нестайко, який, здається, писав лише для дітей. Корній Чуковський є автором і «Мухи-Цокотухи», і серйозних літературознавчих праць. Тож я ніяк не оцінюю той факт, що «дорослі» автори пишуть для дітей. Не кажучи вже про те, що зараз стирається межа між дорослою й дитячою літературою. У кожній дитині є маленький дорослий, в кожному дорослому (добре, якщо так) лишилася дитина. Французький літератор Клод Руа, якого я перекладала, адресує свої вірші дітям від 4 до 104 років. Іван Малкович радить читати книжки свого видавництва дітям від 2 до 102 років.

До нових романів Забужко і Костенко ніколи не було б і десятої частини суспільної уваги, аби не гучні імена самих авторок.

— Ви є автором розвідки взаємин двох знакових для нашої літератури письменниць — Ліни Костенко та Оксани Забужко. Минулого року вони обидві представили читацькій публіці по роману…

— Я писала не про цих авторок як про письменниць — я порівнювала їхні публічні іміджі, які живуть в медіа-просторі окремим життям незалежно від них самих. Так, минулий рік і справді почався із бурхливого обговорення «Музею покинутих секретів» Забужко, а закінчився не менш бурхливою увагою до «Записок українського самашедшого» Костенко. Я прочитала «Музей…» і отримала певного роду задоволення. Встигла погортати, але ще не прочитала «Записки…», — звичайно ж, прочитаю і їх. Про обидва романи я б сказала наступне: до самих текстів ніколи не було б і десятої частини суспільної уваги, аби не гучні імена самих авторок. Спрацьовує те, про що писала Оксана Забужко у своєму давньому романі «Інопланетянка»: головне — створити ім’я, а потім можна писати й три літери на паркані, все одно всі будуть читати.

— Чи задоволені Ви російськими перекладами Ваших творів, над якими працювала Олена Марінічева?

Довідка
Євгенія Кононенко — письменниця, літературний перекладач з англійської та французької мов, науковий співробітник Українського центру культурних досліджень. Учасник багатьох міжнародних літературних, культурологічних і наукових форумів в Україні, Росії, Польщі, Фінляндії, Естонії, Франції, США тощо. Переможець і лауреат низки літературних і перекладацьких премій.

— Так, оскільки мова перекладу знайома, ми весь час контактували. Загалом Олена перекладала дуже добре, так, ніби я писала по-російськи, але з більшим розумінням російської мови. Лише зрідка вживала якісь занадто російські слова, які я попросила поміняти на нейтральніші.

— А що зараз перекладаєте?

— Читаю після редактора роман Філіппа Лабро «Ці люди», який з’явиться в цьому році.

— І насамкінець побажання читачам від Євгенії Кононенко.

— Бажаю того самого, що й собі: напруженого діалогу зі світом, невпинного пошуку істини й постійного особистісного зростання. Не боятися сперечатися з авторитетами, але робити це без хуліганства.