преса

Автор: Олексій Гавриленко
Видання: «Горіх»

Норвежці «клюнуть» на українську літературу?

http://gorih.com.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=198&Itemid=79

У рамках проекту «Українська література в європейському контексті - Європейська література в українському контексті» (ох і задовго, боюсь переплутать!) українські видавці з’їздили до Норвегії, що стало першим кроком у розширенні простору спілкування українських видавців з європейськими колегами. Зрештою, це давно пора робити – цілеспрямовано і плідно. Серед української делегації були Президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Олександр Афонін, Анетта Антоненко («Кальварія»), Елеонора Симонова («Нора-Друк»), Олександр Красовицький («Фоліо»), Володимир Брискін («Теза»), Володимир Пузіков («Грані-Т») – усі, крім Афоніна, − зубаті керівники українських видавництв. Поїздка відбулась за сприяння кількох норвезьких громадських організацій, фонду «Відродження», фонду видавництва «Кальварія» й обох посольств.

Перше, що зробили українські видавці, – завезли в Осло вітчизняні книжки, яких не було в місцевій бібліотеці. Кому це не додає очок, зрозуміло. По-друге, вони дізналися, що для норвежців Україна – «непомітна» й невідома. І от тут є чому дивуватися. Те, що норвежці не знайомі з Україною, – це, зрештою, їхня проблема, і я на їхньому місці мовчав би, оскільки в українському мистецтві є речі, які перебувають суто в європейському контексті (хоча їх іноді потрібно вишукувати, але були б цікавість і бажання)!

Гаразд, українські видавці з’їздили в Осло – обмінювалися досвідом, налагоджували контакти, спостерігали якості громадянського суспільства, також надто перейнялися міністрами, які їздять на роботу на велосипедах і величезною кількістю книгарень, які працюють буквально до ночі, а літературні кафе – й поготів уночі, поки не втомляться. Вразило: книга в Європі, у тому числі в Норвегії – всюдисуща, її продають у будь-який час доби і не тільки в книгарнях, а навіть у (!) закладах громадського харчування. Дуже сподобалась розповідь про те, що в норвезьких книгарнях є не лише книжки їхньою мовою, а й англійською, іспанською, французькою, арабською тощо.

Після таких спостережень усі зі щемом хочуть того ж самого… Ну не можемо ми вмить дорівнятись до цієї країни (де населення ледь дотягує до п’яти мільйонів, – у нас навіть історія складнішою буде), але співпрацювати зі скандинавами треба обов’язково. Спокійно і на рівних умовах.

Питання щодо перекладів стоїть доволі гостро. Сучасна українська література видаватиметься в Норвегії не скоро (хоча треба визнати, Андруховича й Забужко в будь-якій українській діаспорі знайдеш). Хоча б тому, що там небагато перекладачів з української. А точніше, усього двоє, та один не надто зацікавлений у художній літературі, а друга перекладачка працювала з російською, але прагне вивчити й українську. Звідси в очільників фонду видавництва «Кальварія» з’явилася ідея стипендій зарубіжним перекладачам тут в Україні для вивчення української мови.

Тішить те, що видавці «зловили» тему взаємних перекладів, коли українці перекладають норвежців, а вони відповідно нас. Хоча не все так просто: що саме перекладати місцеві видавництва в Норвегії не вирішили й не скоро це зроблять, адже за кордоном не все так просто. Мало, щоб текст був якісним і гідним, треба, щоб він добре продавався і був потрібним визначеній аудиторії читачів. Поки що норвежцям складно навіть рідерів по українській літературі підключити, а якщо вони з’являться, то не факт, що норвежці їм в усьому довірятимуть. Зате очевидно, що наші видавці, які представляли комерційні видавництва, таки купили в норвежців певні твори для перекладу.

Що ж, знову граємо в одні ворота. У цьому процесі також відбивається те, що Україна немає державної програми фінансування перекладів українських творів за кордоном, тоді як такі програми діють у Росії, Білорусі, Молдові.

Й ось тут ввижається найголовніший позитив поїздки до Норвегії наших видавців, яка мені здалася при презентації проекту навесні цього року планованою через звичайне туристичне зацікавлення під виділення ліваків з означених фондів.

З огляду на такий обмін досвідом, можливо, з’явиться більш потужна спонука просувати українські тексти за кордоном не лише в певної групи видавців. Можливо, за деякий час навіть з’явиться конкуренція. Хоча це вже в ідеалі, а поки плануються ще подібні поїздки в Гельсінкі та Париж. Хоч просування вітчизняної літератури – складний процес, в якому важлива якість книжкової продукції, виданої тут в Україні (якість її медійного висвітлення також), сподіваємося, будуть добрі результати.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031







231 авторів
352 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій