преса

Автор: Оксана Жила
Видання: Львівська газета

Не знаю, що в мені жіноче, а що – людське

http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2010/09/09/41829/
16.09 , 2010, № 36 (581)

Євгенія Кононенко – письменниця, літературний перекладач з англійської та французької мов, науковий співробітник Україн ського центру культурних досліджень. Вона – учасник багатьох міжнародних літературних, культурологічних і наукових форумів в Україні, Франції, США, Поль щі, Фінляндії, Естонії, Росії тощо. Переможець і лауреат низ ки літературних і перекладацьких премій. На сьогодні твори Євгенії Кононенко вже перекладено й опубліковано українською, англійською, німецькою, французькою, хорват ською, фін ською, чеською, ро сій ською, польською, білору ською та япон ською мовами.

У творчому доробку Євгенії Кононенко – поезії, оповідання й есеї, повісті та романи, кілька дитячих книжок, низка культурологічних розвідок на теми поп-культури та гендерних питань, журналістські статті. Її проза – камерна й вишукана лірика, а новели, які принесли авторці найбільшу популярність, написано в жанрі “маленьких трагедій”. Одразу чи не після першого прозового дебюту, критики майже одностайно говорили про письменницю як про майстра напруженого й динамічного сюжету, акцентуючи на її схильності до іронії й точних психологічних по дробиць. Про творчість і скандалізм; немудрих жінок, які, власне, провокують дебілізм чоловіків; еротичну лексику україн ської літератури; проблеми фемінізації та багато іншого – у нашій розмові з Євгенією Кононенко, яка через тиждень, під час Форуму видавців, презентуватиме, зокрема, свою дитячу книжку “Бабусі теж були дівчатками”.
– Свого часу ви слушно зауважили, що молодість – це вік поезії, а проза потребує досвіду. Цікаво, а чого потребує написання дитячої літератури? Як прийшли до написання книжок для малечі?

– Дитяча література вимагає ще більшого життєвого досвіду, ніж проза для дорослих. Для доброго дитячого твору головне – це зуміти чесно згадати себе дитиною. Ця здатність приходить зі зрілістю. Молоді жінки воліють не згадувати своє дитинство, бо для багатьох це час поразок і безглуздих заборон. Моя остання маленька дитяча повість так і називається “Бабусі теж були дівчатками”. Я ще не бабуся, але в мене дорослі діти, і це також певний досвід. Пам’ятаю не тільки своє, а й їхнє дитинство.

– Усі ваші твори написано в жанрі гротескного реалізму. Так, в есеї “Без мужика” ви зауважили, що є три великі категорії нестерпних чоловіків: п’яниці, бабії та мамії. Понад те, дехто закидає, що ви надто жорстка, інколи навіть безжальна й агресивна в ставленні до сильної статі у своїх книжках. Цікаво, як узагалі чоловіки оцінюють вашу творчість? Казуси траплялися з обуреними?

– Чоловікам подобається, принаймні тим, які готові поговорити зі мною про це. Не вживала б слова “агресія”. В мене немає претензій до так званої сильної статі загалом. Жінки так само здебільшого немудрі й провокують дебілізм чоловіків.

– У ваших творах багато відвертих сцен. Не боїтеся неадекватної реакції НЕКу, мовляв, романи Євгенії Кононенко – порнографічні? Що можете сказати про ситуацію з еротичною лексикою української літератури?

– На мою еротику ще ніхто з владних кіл не звертав уваги. Якщо говорити загалом, у мене неодноразово виникав внут рішній протест проти того, як пишуть про ЦЕ українські письменники. А потім згадувала, як мати критикувала мої тексти в рукописах, а я все одно залишала все, як є, і казала собі: кожен має право на власне бачення світу, зокрема еротичного. У порнографії особливий стиль. Хто проглядав її бодай раз, не сплутає з еротикою українських письменників, іноді доволі недолугою.

– Часто, аби привернути увагу читача, доводиться вдаватися до різних навіть провокативних методів, як-от відверта назва (“Повії теж виходять заміж”, “Новели для нецілованих дів чат”, “Без мужика” тощо) чи “підсолоджувати” чтиво “полуничкою”. Що це – данина моді; ситуація, коли українську книгу абсолютно позбавлено професійної реклами й належної промоції; внутрішня сублімація тощо?

– Провокативна назва – така, яка загалом не відповідає змісту книги, а тільки провокує. Мої назви, вважаю, цілком відображають зміст моїх літературних виробів. Сама по собі провокативна назва нікого не спровокує. Пам’ятаєте витвір відомого письменника “Імпровізація плоті”? І хто на неї купився?

– Вас вважають хорошим знавцем проблем фемінізації. Однак, як сказала свого часу неперевершена Маргаріт Дюрас, “я ніколи не буваю більш жіночнішою, ніж тоді, коли пишу”. То що для вас письменницька діяльність – зміцнення в собі жінки чи, навпаки, відкидання її?

– А тут уже й не знаю, до кого це запитання. Не знаю, що в мені, власне, жіноче, а що – людське. Чоловік і жінка мають доволі великий перетин спільного. До вашого запитання. Напевне, пишучи свої тексти, я не відкидаю в собі жінки. А чи зміцнюю її?.. Не знаю. Але, напевне, зміцнюю в собі людину.