преса

Є.Кононенко:

Є.Кононенко: «Я знаю чимало подружніх пар, де при господині-українці живе такий собі москалик з Росії, який в усьому слухається жінку»
http://www.gorod.cn.ua/news_15342.html
16 Февраля 2010

У КМЦ «Інтермеццо» відбулася зустріч із відомою українською літераторкою, перекладачем і культурологом Євгенією Кононенко, авторкою більше ніж 10 виданих книжок та представником видавництва «Грані-Т» Михайлом Любицем. Пані Євгенію називають творцем «київської комедії» за аналогією з «Людською комедією» Оноре де Бальзака. Але на відміну від французького класика, жанрові форми тут значно стисліші, засоби – компактніші, а реалії набагато страшніші і моторошніші. Бо вони наші, українські, до болю впізнавані…

Перед зустріччю пані Євгенія Кононенко прочитала лекцію студентам чернігівського Інституту історії, етнології та правознавства.
« Часто мене представляють як письменницю, що пише жіночу прозу, висвітлює проблеми жінок, – такими словами розпочала свою лекцію пані Євгенія, – але постає закономірне питання, – чи існує жіноча проблема? Ось ви, студенти, вчитеся разом, дівчата й хлопці, і у більшості випадків немає у ставленні до вас ніякої дискримінації.

Кожна молода дівчина у своєму житті використовує досвід своєї мами, тата, бабусі, існує своєрідна тяглість поколінь. Наскільки ж існує ця проблема? Я сама пережила молодість, і я повністю розкрилася лише тоді, коли одружилася. Це той період, коли починають зустрічатися хлопці і дівчата, зараз він розтягнувся у часі, адже вони не поспішають одружуватися. Порівняно із моїми часами змінилася шлюбна стратегія і власне головне – кохання у молодому віці.

Тут не має значення, чоловік ти, чи жінка, головне – зустріти кохання, була добра пара і здається, все буде гаразд. Кохання надихає на творчість, а як буде далі – то про це говорить індивідуальний досвід кожного. Але я зустрічаюсь із Вами не як представниця феміністичного руху, а як письменниця. Тому хочу Вам прочитати уривок з есею «Без мужика», який би, можливо, проілюстрував висловлені вище думки.

«Як добре, коли жіночка, окрім талантів поетичних і математичних, має ще й талант і шити, і вишивати, і в’язати, і огірочки солити! Бо магазинні огірки – ой не такі! А білизна з пральні! Та вона ж смердить! Так добре, коли жіночка все швиденько випре і розвісить на балконі. І так добре, коли жінка одягне на себе те, що сама собі пошила й вишила. Тільки тоді можна казати, що жінка добре вдягнена! А їжа, о, домашня їжа, жінка зігріває її своїм серцем, своєю душею. Якщо молода гарна жінка усього цього не вміє, їй треба негайно вчитися! Домашній борщ! Домашні соління! Домашні пироги! Як все це робить моя мати! Ось за що чоловік любить жінку!

Ось вони, витоки твого фемінізму. Ти фізично відчуваєш гноблення своєї жіночої сутності. Взяли й зіжмакали твою ніжну поетичну душу, відкриту до кохання, підтерлися нею й викинули до кошика із зужитим туалетним папером. Хай згинуть усі чоловіки, для яких домашній борщ і домашні пироги є цінністю! Зварити їх живцем у казанку з домашнім борщем! Штовхати в горлянку домашні пироги, поки не полізе з носа! Топити в домашньому компоті, як сліпе кошеня, тримати за комір, щоб не могло витягти голови! Упився, соколе? Досить? А мені не досить! Несіть сюди ще й діжку із розсолом!..»

– «Вважається, що в Україні жінки більш свідомі, ніж у Росії, вони не дозволяють чинити з собою те, що дозволяють російські. Але знову ж таки, у кожного є свій індивідуальний досвід. Він якраз і підходить для художнього осмислення. Масовий досвід – це для соціології.
І при всіх стосунках України з Росією я знаю чимало подружніх пар, де при господині-українці живе такий собі москалик з Росії, який в усьому слухається жінку. І це абсолютно не ілюструє відносини між країнами. Як перейти до узагальнень, я не знаю, це важко».

Після лекції Євгенія Кононенко представила у КМЦ «Інтермеццо» свій історико-містичний детектив про загадкового українського майстра художнього різьблення ХVIII ст. Іоанна Георга Пінзеля. У середині 1740-х рр. при дворі магната Миколи Василя Потоцького з'явився скульптор, що назвався ім'ям Пінзель. Потоцький став його головним замовником і покровителем. Для творів Пінзеля характерна надзвичайна емоційність та експресія, надання створеним формам життєвих рис. Його містична творчість надихає не тільки справжніх поціновувачів мистецтва, а й тих «мисливців за великими грішми», котрі добре розуміються на унікальних творах минулого. Саме з такими «знавцями» та їх добре продуманими діями, мета яких – вивести з України її художні скарби, зустрічаємося у цьому мистецькому детективі.

Відкрив ім’я Іоана Пінзеля Борис Возницький – мистецтвознавець, академік Української академії мистецтв, Герой України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка. За неповними підрахунками академік Возницький і його співробітники врятували близько 36 000 витворів мистецтва, серед яких гобелени, меблі, картини, вівтарі, мармурові і в тому числі дерев'яні скульптури Пінзеля. Рятівну діяльність академіка Возницького у непростих умовах радянської України нема з чим порівняти.

Присутніх цікавило – чому такий перевірений спосіб привернення уваги до історії і культури, як пригодницько-детективний жанр, сповна не використовують українські письменники. Класичний приклад – старий радянський телесеріал «Повернення Мінотавра». Коли доярка і сталевар, затамувавши подих, слідкували за долею італійського майстра.
– Відсутність таких творів – певно, може пояснити необізнаність авторів з історією, її персонажами, – відповіла пані Євгенія. – Зрештою, видавництва не роблять замовлень на такі теми. І держава мала б заохочувати костюмовані, баталізовані фільми про нашу історію.

Цікаву серію «Сучасна дитяча проза» започаткувало видавництво «Грані-Т», коли відомі письменники пишуть дитячі книги. У рамках проекту відбувається щорічний конкурс дитячих рецензій на книги серії.
– Дитячу прозу автори починають писати, – поділилася з присутніми пані Євгенія, –коли стають дідусями й бабусями. Я звичайно ще не бабуся, але книги для цієї серії написала: «Неля, яка ходить по стелі» і «Неля, що сходить зі стелі». Вони без моралізаторства, розповідають про добрих учнів і не зовсім розумних вчителів. Інша книга – переспів французького поета Клода Руа «На захист крокодилів», вийшла у серії «Дитяча іронічна поезія». Це книги для дуже дорослих дітей, але і для дуже «дитячих» дорослих, які хочуть, щоб їхня дитина навчилася сміхом перемагати страх, слабкість, несправедливість, нерозумність.

Коротка довідка:

Євгенія Кононенко – закінчила механіко-математичний факультет Київського державного університету ім. Т.Шевченка та французьку філологію Київського інституту іноземних мов (тепер – Київський лінгвістичний університет) (1994). Авторка низки новел та багатьох перекладів, працює науковим співробітником Українського центру культурних досліджень. За переклад антології французького сонета стала лауреатом премії ім. М. Зерова (1993). Друкувала в періодиці оповідання та новели, деякі з них перекладались і друкувались французькою, німецькою, хорватською та білоруською мовами. Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників.
Авторка таких книг видавництва «Грані-Т» як: «Жертва забутого майстра», «Неля сходить зі стелі», «Неля, яка ходить по стелі» та перекладу збірки віршів Клода Руа «На захист крокодилів».