преса

Автор: Яна Іванова
Видання: УНІАН-КУЛЬТУРА, Інтернет-видання

Біденко презентував ліки зі смерті

http://culture.unian.net/ukr/detail/188143
03.02.2010

«Смерть – це не кінець, це навіть необхідна умова життя, тому що смерть виникає не як кінець чогось»… Він зробив те, що не може зробити взагалі ніхто, хто пише або малює»…
Днями в Києві книгарня «Є» зібрала усіх, хто прийшов за ліками зі смерті і не боїться шизоаналізу. Так, 2 лютого в стінах книгарні відбулася презентація нової поетичної книжки лауреата премії імені Василя Симоненка, поета та журналіста http://www.calvaria.org.ua/book.php?isbn=9789666633036.
Гостей привітали на полімистецькому вечорі, що поєднав у собі поетичне й прозове слово, візуальне й музичне мистецтво.
Серед учасників презентації були сам поет і журналіст Микола Біденко, журналістка, письменниця, учасник бойових дій у Боснії, кавалер орденів «Козацький Хрест з мечами» і княгині Ольги III ступеня Марія Влад, письменник і перекладач, лауреат літературної премії імені Григорія Косинки, автор післямови до книжки Леонід Кононович.
Візуальну картинку вечора створив Володимир Биков – майстер київського кобзарського цеху, художник, чиї роботи використано в оформленні книжки «Ліки зі смерті». За словами Миколи Біденка, у них з художником Володимиром Биковим склався своєрідний тандем. Протягом багатьох років вони роблять паралельні речі: перший пише картину, другий пише до неї текст.
– Ми чудово розуміємо один одного, хоча й використовуємо зовсім різні засоби самовираження. У нашій співпраці є своєрідне прагнення до синкретичності, яка поєднує синтез і аналіз у мистецтві, – каже поет Микола Біденко.
Музичним супроводом презентації стала гра гурту «Козацька хорея» за участі модератора зустрічі Тараса Компаніченка. Гості вечора почули пандору, шалмей, басолю, скрипку, бандуру – старовинні музичні інструменти часів козацтва.
Микола Біденко про свої «Ліки зі смерті (Шизоаналіз)» сказав так:
– Смерть – це не кінець, це навіть необхідна умова життя, тому що смерть виникає не як кінець чогось, а як поглинання одного життя іншим. І ми фактично живемо, перекочовуючи з життя у смерть. Якщо смерть присутня в людині – значить вона така ж природна, як і все інше, і можна зі смерті робити ліки для свого життя так само, як ми, наприклад, робимо їх з гадюки. Просто треба так користуватися, щоб воно не вбивало, а допомагало жити. Я намагався саме таким чином побудувати свої думки, щоб вони допомогли вам бути міцнішими, глибшими, просто, щоб вам було цікавіше жити.
Леонід Кононович додав:
– Що можна сказати про ці вірші? Я би їх віршами чи поезіями взагалі не назвав би, тому що поезії тут практично немає. Це – тексти, щось на зразок поєднання поезії і філософії. І перше, що кидається у вічі звичайному читачеві, – це безсумнівний матеріалізм концепції ліричного героя. Читаючи їх, помітно, що ліричний герой є матеріалістом. Він не хоче вірити в абсурд, він бачить, що абсурд кругом, світ абсурдний, він позбавлений будь-якого смислу, але він шукає в ньому якоїсь логіки й при цьому забуває, що мудрість цього світу є глупота перед Богом. І звідси випливає другий момент цієї концепції – погляд на світ, як на щось механічне. І звідси ліричний герой і автор вважає, що можна робити поезію штучно, що можна робити поезію, як на заході роблять скульптури з брухту. Але поезія – це живий організм, він виростає, у ньому є душа.
За словами пана Леоніда, головною чеснотою цих текстів є те, що автор досягнув своєї мети, причому він досягнув абсолюту, він зробив те, що не може зробити взагалі ніхто, хто пише або малює

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій