преса

Автор: Анна Юрьева
Видання: «Інтернет-видання «Odessa Daily»

Євгенія Кононенко:

Євгенія Кононенко: "Писати в співавторстві – ніби кохатися втрьох"
http://odessa-daily.com.ua/otdyh-kultura/persony-menu/3297-kononenkointerview.html
Вторник, 15 Декабря, 2009

"То де ж той хлопчик, який написав ці оповідання?" - вигукнув авторитетний критик модерного штабу Микола Рябчук, коли йому віддали на прочитання твори Євгенії Кононенко. Це було десь із дванадцять коротких оповідань, надрукованих на машинці, з одиницею "1" замість української "і". З тих пір почалося її входження до української літератури. Своїми творами вона доводить слова безсмертного філософа: "Ми є чоловіки та жінки тою мірою, якою ми є люди". У грудні студенти Педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського мали змогу поспілкуватися з Євгенією не тільки як з поетесою, прозаїком чи перекладачем, але і як з жінкою...


Євгеніє, мені відомо, що Ви не вперше в нашому місті. Минулого року Ви навідувались до студентів Одеського національного університету. Скажіть, чи надихає Вас Одеса?
Так... Справді надихає. В мене скоро вийде дитяча книжка "Бабусі теж були дівчатами" у видавництві "Прометей". Так ось там фігурує Одеса. Можу відзначити, що вона краща за Київ, бо її не так нищать. Збереглася архітектура, тому в моїх очах вона виграє. Не буду оригінальною, якщо скажу, що улюблені місця - Опера та літературний музей. Звідти видно море. За це не можна не любити ваше місто. Навіть придбала календар з видами міста. Гортаю сторінки з великим задоволенням.

Причиною вашого візиту стало запрошення фонду І. та Ю. Лип на конференцію. Темою став гендерний аспект української культури ХХ - ХХІ століть. Цікаво дізнатись, чим саме викликана актуальність цієї проблеми?
Сьогодні дуже мало говориться на тему жінок та чоловіків. Кажуть, нібито чоловіки нас шанують. Але навіть сьогодні я зустріла приклад, який це спростовує. Коли вони проходять повз феміністичні книжки, то неповажно зітхають: "Та ну... то жіноча тема". Ця зневага вже в'їлася в чоловіків. Їм весь час треба нагадувати що жінка - теж людина. В українській класиці вона описується лише як добра господиня чи душевна особистість, свого роду сестра милосердя. А як рідна душа і товариш фігурує дуже рідко. Це треба змінювати, а конференція покликана сприяти тому. Будемо сподіватися, що хоча б щось зрушиться з місця в гендерному питанні.
А як це проявляється в сучасній українській літературі?
Взагалі жінка, яка пише твори, а не стоїть у плити, доказує нетрадиційність цінностей. А якщо вона ще й виходить на трибуну, то проводкує цілу дискусію! Я часто кажу, і з вами поділюся однією думкою: зазвичай для чоловіка кохання - це розділ у книзі життя, а у жінки - все життя. То нехай і в жінки воно буде лише розділом, хай в неї будуть інші сенси, крім кохання. Тоді й чоловік її більше кохатиме. Що ж до літератури... нещодавно я писала твір про місце Лесі Українки в культурі. І мені бракувало слів... "Творець" в українській мові тільки чоловічого роду. В російській ще є аналог "создательница", а в нас я знайшла лише поняття "фундаторка". Схожа ситуація й з "музою". Мені вдалося підібрати принаймні одну чоловічу заміну - "натхненник творчості". Слово "поетка" по відношенню до себе я не вважаю образливим. Це лише ознака того, що я митець жіночої статі. Не більше.


Якщо я не помиляюсь, в Ваших творах доволі яскраво виявлена категорія автобіографічного. Чи бувало так, щоб реальна чоловіча неповага перевтілилась у оповідання чи роман?
Так. Взагалі вся моя творчість - це реальні факти. Я бачила життя своїх батьків. І пам'ятаю, як мій батько комплексував через невисоку зарплатню. Він вважав, що чоловік має заробляти більше за жінку. Але я не вважаю, що на цьому будується родинна злагода. Найвищий рівень відносин, коли жінка цьому навіть не дорікне. Звичайно, нікому не потрібен альфронс і нероба вдома. Родина - це гармонія, в якій то чоловік, то жінка періодично стають головою. Звертаючись до автобіографічного, мені подобається уявляти знайомих людей в незвичних ситуаціях. З цього виходять чудові оповідання. А є навіть документальні твори. Після публікації "Поцілунок у сідницю" одна знайома родина навіть припинила з нами спілкування.

Ваша остання книга "Книгарня "ШОК" вийшла друком цього року. За яким принципом підбиралися твори?
Туди увійшли останні роботи. "Книгарня "Шок" - збірка, написана з особливою енергетию. Ні, я не зрікаюсь інших своїх оповідань, але ці більш емоційні, принаймні для мене. Це свого роду підведення риски. Нових оповідань в мене на разі немає.


Наскільки я знаю, два твори які там надруковано, стали лауреатами конкурсу?
Дійсно. Оповідання "Голий ювілей" та власне "Книгарня "Шок" було відзначено літературною премією конкурсу "Просто так" ще до виходу книжки.

Один з героїв "Голого ювілею", Троня, казав, що "жінок старше тридцяти п'яти взагалі варто відстрілювати". Чи зустрічали Ви таких Тронь у власному житті? Звідки Вам навіяло такий яскравий образ?
Ні. У повсякденному житті такі не траплялися. Але часто жінки довіряють мені свої історії. І власне одна знайома мала такого чоловіка. В них був вільний союз і він не хотів створювати родину. Тому таке радикальне питання й справді пролунало. Власне, якщо це озвучується у приватному житті та розмовах, то і в літературі має висвітлюватись.

Книга також містить есеї, пов'язані з творчістю Анни Гавальди. Мені відомо, що до цього Ви перекладали деякі з її оповідань. Чи близька Вам ця письменниця за духом та поетикою?
Я починала перекладати на замовлення саме її оповідання, бо це простіше та швидше технічно. З великими романами я працювати відмовилась. Варто сказати, що у французькій літературі досить рідко зустрічаються твори короткої прози. В Анни Гавальди досить душевні та ностальгійні твори. Читаєш, та перед очима бачиш зворушливий французький кінофільм. Тому в мене жартома виник задум порівняти свої та її оповідання у творі "Анна Гавальда (Микола Рябчук)". Теми фемінізму вона майже не підіймає. Але факт того, що жінка пише оповідання і має успіх, - завжди виклик світові чоловіків.

Яку роль відіграє для Ваших творів назва? Ви навмисно робите їх такими провокаційними?
Ні, це навіть не комерційна мета. Я ще нічого не заробила на цьому. Це питання чомусь дуже часто турбіє журналістів та читачів. Я колись була в США на письменницькій програмі, де мої оповідання "Драні колготи" та "Нові колготи" було перекладено англійською. Тоді я відчула досить сміливі жарти на свою адресу. Коли сиділа за столиком, мене питали, чи не боюсь я порвати свої колготи...

Жарти жартами, але ці твори зрештою трагічні. Так, в якості колгот я обираю певну деталь, символ. Теж саме із хусточкою, двома квітками до опери... До кожного свій підхід. Якщо завдяки цьому підвищується ще й популярність моєї літератури, то я тільки за.

І наостанок... Євгеніє, що би Ви хотіли побажати читачам чоловікам, а що - читачам жінкам перед тим, як вони відкриють одну з Ваших книжок?
І тим, й іншим бажаю приємного читання. А чоловікам - ще й перебудуватися, здобути розуміння гендерної рівності. І нехай не ображаються...

***
Євгенія Кононенко народилася 17 лютого 1959 року в Києві. В 1981 році закінчила механіко-математичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. В 1994-му - Лінгвістичний університет, спеціалізація - французька філологія. Працює науковим співробітником Українського центру культурних досліджень. Є членом Національної Спілки письменників України та Асоціації українських письменників.

За переклад антології французького сонета стала лауреатом премії ім. М. Зерова (1993). Автор романів: "Імітація", "Зрада. ZRADA made in Ukraine", "Жертва забутого майстра"; поетичної збірки "Вальс першого снігу"; збірок прози "Колосальний сюжет", "Без мужика", "Повії теж виходять заміж", "Новели для нецілованих дівчат"; книг для дітей "Інфантазії: За мотивами поезій Клода Руа", "Неля, яка ходить по стелі". Остання книга - "Книгарня "Шок". Прозові твори Євгенії Кононенко перекладені французькою, англійською, німецькою, хорватською і білоруською мовами. До сьогоднішнього дня мешкає в Києві.

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031







231 авторів
352 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій