преса

Автор: Вікторія Кобилянська
Видання: SUMNO?, Інтернет-видання та мережа блоґів

До «Книгарні «Шок»

Євгенія Кононенко запросила читачів до «Книгарні «Шок»
http://sumno.com/reportage/jevgeniya-kononenko-prezentuvala-knygarnyu-shok/
22.09.2009

Письменниця і перекладачка Євгенія Кононенко вирішила вкотре спробувати шокувати читача своєю відвертістю. І презентувала книгу короткої прози із дивною назвою – «Книгарня «Шок». Презентація відбулася на фестивалі сучасного мистецтва «ГогольФест» у Києві.

Втім, терпкою відвертістю нині нікого не здивуєш. Адже письменницький ексгібіціонізм став мало не традицією. Проте Євгенія Кононенко мужньо прагне шокувати саме розмірами своєї безодні-відвертості. Своєрідним епілогом до презентації став іронічний коментар авторки:

– Якось класик української радянської літератури говорив про літературу нову: «Про що ж ці письменники писатимуть, коли почнуть старіти? Мабуть, про імпотенцію та про клімакс». Як на мене, то все може бути предметом літератури. Навіть ці два явища, – переконана Євгенія Кононенко. Але пише про них лише в одній новелі, проголошуючи гасло, що зараз продовжили жіночий вік і клімакс настає пізніше. Саме цей текст письменниця вирішила прочитати під час презентації. Читала довго, часом зупиняючись і пояснюючи, що пропускає усілякі непристойності. Аж закортіло взяти до рук книгу, щоб дізнатися, що ж там аж такого непристойного. Інтригували також і зауваги видавців щодо читання із відключеним мобільним телефоном. Мовляв, напруга така, що може призвести до нервового зриву. Проте виявилося, що то був лишень вдалий піар-хід. Насправді непристойності там важко внюшкувати. Читається все дуже легко. На обличчях скептиків може виникати час від часу іронічна посмішка, проте інформація, отримана зі сторінок «Книгарні «Шоку», засідає у підсвідомості, і рано чи пізно стане в нагоді читачеві.

Власне, у книжці тринадцять новел і три есеї. Новели об’єднує вічна тема стосунків між жінками і чоловіками. Прочитавши їх, можна ретельно вивчити проблеми жіночої самоідентифікації, а також знайти відповіді на набридливі запитання на кшталт «чому жінок-кар’єристок вважають сексуально незадоволеними?» або «чи правда, що заповітна мрія феміністок – це зустріти чоловіка, заради якого можна закинути подалі весь набутий досвід фемінізму?».

Натомість есеї Кононенко є спробою відхилити фіранку чи то пак – розкрити таємниці творчої кухні. Взяти хоча б текст «Про інтимні стосунки оригіналу (чоловіка) та перекладної версії (жінки)». Євгенія Кононенко – відома перекладачка, перекладає з французької та англійської мов. Каже, що постійно вдається до транстекстуалізації. Тобто, розширює та розвиває ідеї оригіналу без їх спотворення. Подібна практика не у всіх викликає захоплення, про що свідчить прецедент із романом «Застигла жінка» Анні Ерно. Французька письменниця, як виявилося, часто вживає ненормативну лексику.

– Французи взагалі настільки звикли до своїх матюків, що не сприймають їх як табу, – стверджує Євгенія Кононенко. Проте посольство Французької республіки, яке спонсорувало переклад роману, залишилося невдоволеним надто ретельною роботою перекладачки.

– Зараз я працюю над перекладом роману Мюріель Барбері «Елегантність їжачка». Переклала першу частину. Довго не могла зрозуміти, що таке «бекон у туалеті». Думаю собі – невже повісили у туалеті зображення того, що потім піде в унітаз? Виявилося, що це картина художника Френсіса Бекона, на якій зображено унітаз? Нарешті все стало на свої місця. Добре, що маю електронну адресу авторки, якщо щось – консультуватимуся, – розповідає Кононенко.

Також до «Книгарні «Шок» увійшов есей про те, чого пишуться есеї, та про французьку письменницю Анну Гавальду й українського публіциста Миколу Рябчука. (Його можна прочитати на Сумно?Ком) Кононенко порівнює свої новели із новелами Гавальди і пригадує, як передала Рябчукові власні тексти, а він прочитав і вигукнув: «То де ж той хлопчик, який написав ці оповідання?». Як на мене, то саме в цьому есеї і ховається ота крихта шоку, заради якої варто прочитати книжку: «Найкращі короткі оповідання пишуться ... для того, щоб їх прочитала одна-єдина людина у світі. Не прочитає. А якщо й прочитає, то вичитає щось категорично не те. То чи не в цьому найбільший трагізм жінки-новелістки?» – насамкінець риторично запитує Євгенія Кононенко. І хоча за всіма законами жанру риторичне запитання не потребує відповіді, але хочеться відповісти. Може, трагізм насправді в тому, що вартісні короткі тексти доводиться розцяцьковувати елементами шоку та епатажу, старанно приховуючи те справжнє, написане для однієї-єдиної людини, щоб книжку прочитала якомога більша кількість людей?..