преса

Автор: Наталка Сняданко
Видання: Львівська газета

Йду проти себе

http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2005/03/30/3923/
30 березня, 2005 року, № 56 (622)

ПОЕТ і перекладач із півстолітнім стажем, член Національної спілки письменників України й АУП, виходець із Дніпропетровщини, випускник інженерно-будівельного інституту Юрій Завгородній почав друкувати свої твори ще наприкінці 50-х у студентській багатотиражці.

Окрім літератури, він усе життя займався інженерними справами за основним фахом, брав участь у будівництві низки великих електростанцій України, був головним інженером управління будівництвом Чорнобильської АЕС, до
1999 року працював начальником управління в Міністерстві енергетики України. Автор понад десяти поетичних книг (починаючи з 1993-го, щороку по одній) і декількох прозових. Попередній його роман “За що?..” з назвою майже як за Чернишевським, за жанром намагався бути гостросюжетним. Але шляхетна ідея твору явно не пасувала до вузьких рамок гостросюжетного чтива, в які її втиснув автор. Ще гірше пасувала до вимог жанру стилістика та мова роману, ускладнена, патетична, метафорична. На останніх сторінках нової книги “Йду проти себе” подано відгуки преси про автора, звісно, позитивні, друковані здебільшого в “Літературній Україні”, що загалом виразно означує читацьку аудиторію. Там же, а частково в часописі “Дзвін” попередньо друкували й уривки нового роману.

У тій самій метафоричній, переобтяженій епітетами, пафосом, сентиментальністю манері автор розмірковує над класичним питанням літератури – боротьбою людини з собою.

“Ось і знову ранок, ось надходить новий день, можливо, і для моєї Роботи. Проте жодного нового слова ще не зродилося в запаскудженій з учора голові, мабуть, давалися взнаки від близького неминучого наближення зими, а разом із нею втоми потягу сховатися в якомусь лігвищі на зимову сплячку, як тому старому ведмедеві, що вдосталь нагуляв на літніх розкошах жирових запасів на всю прийдешню довгу зиму. Але ж я нічого собі не припас, бо літо було бурхливе, суєтне, нервове настільки, що я не витримав і втік до осінньої незатишности і, як зрозумів сьогодні, до повної незахищености від власної безпорадности, коли зненацька не відгукнулася Вона на мій поклик, навіть на моє тоскне скімлення серед сірої одинокости...”

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30







229 авторів
349 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій