преса

Автор: Юлія Новікова
Видання: Кульбіт, «Інтернет-часопис сучасної культури

Тетяна Винокурова-Садиченко:

Тетяна Винокурова-Садиченко: "Навколо кожного з нас ледь не щодня кояться маленькі дива, їх треба просто навчитися помічати"

Тетяна Винокурова-Садиченко письменниця, автор публіцистичних статей, есе та чотирьох виданих книжок: "Жарт. Із життя психів" (2006, "Кальварія"), "Жарт другий. Квіт папороті" (2007, "Кальварія"), "МИ" та "Ілюзія" ("Кальварія" 2008). Роман "Жарт другий. Квіт папороті" став лауреатом відкритого Інтернет-рейтингу "Краща українська книга 2007 року" (друге місце) та увійшов до шорт-листа премії міжнародної асамблеї фантастики "Портал-2008". 2008 року Тетяна виграла грант Президента України для обдарованої молоді.

Народилася Тетяна у відьомському місті Києві й досі там проживає. Пише книжки лише під музичний супровід (перевага надається року, панку, металу). Живе сучасним життям, має багато друзів, знайомих. Утім, свій вільний час Таня присвячує не лише їм, а й вивченню привидів та загадкових істот з паралельних світів.

Скажи, Таню, про що буде твоя нова книжка?

Я ще в процесі роботи над нею, але початкова задумка така: книжка складатиметься з трьох життєвих, не надто веселих, можна, навіть, сказати - дещо трагічних, історій, не без містичного присмаку. Всі три історії об'єднуватиме спільний настрій - така собі спокійна безвихідь, повне розуміння ситуації й повне розуміння, що на ситуацію неможливо вплинути ніяк. Власне, саме таким я зараз бачу життя.

Хто надихає писати тебе містичні й загадкові твори?

Не назвала б свої твори містичними або загадковими... Вони, як на мене, цілком життєві. А надихає... Та все навколо надихає - люди, кольори, сни, музика. Як усе це можна не описувати? Як цим можна не захоплюватися? Не намагатися пояснити?

Яку музику ти слухаєш і чи дійсно пишеш під неї?

Так, дійсно пишу під музичний супровід. Він додає мені та й героям моїм певного настрою. Кожну книгу пишу під пісні певного виконавця. Або ж навіть під один альбом. Пишу собі, а він крутиться на фоні. Раніше писала під щось важке, під блек, панк, треш, іноді - під класику. Зараз, певно, спопсилася, перейшла на щось легше, - в роботі над наступною книгою, наприклад, мені допомагає гурт "Сплін".

Як і чому ти почала писати твори?

З дитинства намагалася щось написати. Думаю, однією з причин цього була відсутність друзів. Товаришів, приятелів було чимало, а от другом не могла назвати нікого. Не було нікого, кому б я змогла розповісти, чому, наприклад, обожнюю осінь. Або чому боюся метеликів. От і розповідала невідомо кому на папері. Більше за всіх від цього постраждала моя мама - я її потім усю цю маячню примушувала читати.

Зараз, як я розумію, ситуація з друзями змінилася. Кажуть, ти навіть книгу про своїх друзів написала...

Так, прототипами героїв книги "Ми" є мої друзі. Намагалася зобразити їх якомога точніше.

Чому?

Чому я вирішила про них написати? Знову ж таки - не знаю, як про них можна було не написати. Такі вони чудові, віддані, чесні... Немов самі з книжки якоїсь до мене прийшли.

Чи були вони присутні на презентації цієї книги?

Були, як же без них? Притягла їх із собою для моральної підтримки. Та вони й на попередніх презентаціях були (хіба що не в якості героїв), і на наступних, сподіваюся, будуть. Я без них - то вже не я.

У твоїй біографії згадувалось про те що ти проживаєш у квартирі під містичним номером 13. Як вважаєш, чи впливає це число на твоє життя?

Думаю, що числа істотно впливають на життя будь-якої людини. На жаль, не вивчала жодної з наук, які цим займаються, тож нічого конкретніше сказати не можу. Та мені здається, що вплив числа 13, надто якщо це всього лише номер квартири, переоцінюють. Так, у моїй 13-й квартирі коїлись усілякі дива, але ж до того я мешкала у квартирі під номером 65, і не скажу, що там усе було тихо й спокійно...

То ти вважаєш що ці дива коїлися не через номер, а через тебе?

Знаєш, мені здається, що навколо кожного з нас ледь не щодня кояться маленькі дива, їх треба просто навчитися помічати. Можливо, дива кояться навколо мене просто тому, що я хочу їх бачити?

Яким ти бачиш свого читача?

Свого читача? Не знаю. Зазвичай я уявляла в образі читача себе саму. Бо, як нещодавно зрозуміла, пишу для себе. Аби щось собі пояснити, здивувати себе, можливо, виправдатись, можливо, виправити в книзі помилки, які вже не виправиш у житті.

Але ж із читачами ти спілкуєшся? Часто?

Спілкуюсь. І, як виявилося, мої читачі на мене не схожі зовсім. Принаймні, ті, з якими мені вдалося поспілкуватися. Знаєш, у них у всіх помічаю якесь внутрішнє світло, тепло, щире бажання поспілкуватися, готовність якусь до спілкування... В той час, як себе я завжди бачу похмурою, холодною, замкненою в собі... Можливо, в книгах я інакша?

А чи часто... Це як пощастить. Як видавці примусять мене відірвати дупу від крісла, вийти з квартири (без примусу я цього ніколи не могла зробити) й організують мені зустріч із ними.

Чи були якісь зустрічі, які б запам‘яталися?

Остання та й, мабуть, найцікавіша зустріч пройшла у Львові, в бібліотеці №13 (здається-таки, щасливий номер). Цікавою вона була, бо спілкувалася не з дорослими, а з підлітками. Дуже сподобалося. Сподобалася щирість, безпосередність і легкість, із якою мене неодноразово заганяли у глухий кут. Дуже люблю, коли мене заганяють у глухий кут.

Нещодавно прочитала рецензію на "Жарт другий", де твій роман порівнюють з продуктами харчування. Як ти ставишся до цього?

Спокійно. Рецензія, до речі, дуже приємна, легка. Цікаво було читати. Несподіване, але гарне порівняння, як на мене. Врешті-решт, і література, і їжа - це мистецтво.

Чи були такі рецензії, з якими ти не згодна?

Як я можу не погоджуватися з рецензіями? Будь-яка рецензія - це погляд розумної людини на мій твір. У будь-якому разі - суб‘єктивний. Деякі приємно читати, деякі - не дуже. Але саме ті, які читати не дуже приємно, вказують мені на певні помилки або недоробки в тексті.

Чи публічна ти особа?

Ні. Зовсім ні. Можливо, тому, що не надто довіряю людям, що заздалегідь дивлюся на них підозріло. Вони це, певно, відчувають і починають потихеньку віддалятися. Ті, що не віддалилися, залишаються поруч. Але їх мало. Втім, мені вистачає. Головне, що вони - справжні.

Чим ти займаєшся у вільний час і на вихідних?

Вільного часу протягом робочого тижня майже не маю. Вдень працюю на цивільній роботі, читаю, ввечері, що поступово переходить у ніч, - пишу, працюю над текстом. Зате на вихідних відриваюся по повній. Запрошую в гості тих самих друзів або ж їду до них, відключаю про всяк випадок мобільні-аськи-контакти та зникаю для решти навколишнього світу.

Чи збираєшся надалі друкувати свої твори у видавництві "Кальварія"?

Так, збираюся. З ними приємно й легко працювати. Вони, так би мовити, дають простір для маневру, для креативу. Сподіваюся, їм зі мною працювати так само цікаво.

Ти бачиш ти себе в ролі письменниці в майбутньому?

Бачу. Й намагаюся відповідати такій перспективі. Намагаюся писати краще, серйозніше... відповідальніше, напевно.