преса

Автор: Оксана Білик
Видання: Друг читача, портал

«Сміх на вагу золота»

http://vsiknygy.net.ua/index.php?module=overview&id=576

Огляд

– Доброго дня, у вас є веселі книжки?
– Тобто?
– Такі, щоб настрій піднімали.
– Ну ось є Джером, Шарп, Вудхаус.
– А щось свіжіше? І, бажано, українське.
– Ні, таких немає.
– Що, зовсім?
– Є Руданський, але ж ви хочете свіженьке. Анекдоти із „Золотого гусака” підійдуть?


Шукати радість у книгарні – справа марна і надзвичайно сумна. Піди туди, сам знаєш куди, знайди те, чого там ніколи й не було. Точніше, було, але дуже давно – десь на початку минулого сторіччя, в часи Зощенка та Вишні. Сьогодні українському читачу доброго настрою не пропонують – таблички з написом «Гумор» поміж табличок «Трилери», «Детективи», «Комп’ютерна література» не видно. Та й що вже казати про книгарні, коли всезнайка-Google на запит «сучасна українська сатира» першим посиланням видає прізвище Івана Вишенського, який покоїться з миром уже понад 350 років.

Філософствувати над запитанням «Чому ж ми перестали сміятися?» можна безкінечно, але практичного результату це нам не дасть, тож давайте не розчаровуватися передчасно, а краще пошукаймо ті крихти веселого, які все ж зберегла наша література.

Усмішка чи вишкір?

Гумор на книжкових полицях замінила його зла й насмішлива кузина – іронія. Слово іронічний наразі ліплять всюди – і до анотацій, і до відгуків, і прямо на обкладинку, незалежно від жанру. Під іронією маємо розуміти не тонкі прийоми, властиві Оскару Вайльду чи Бернарду Шоу, а просто нам так натякають, що ця книжка не така занудна чи брутальна, як інші, а її автор намагається десь в тексті пожартувати. Так звані іронічні детективи не будемо й чіпати – після Іоанни Хмєлєвської на просторах Центральної та Східної Європи нічого путнього в цьому жанрі так і не народилося – а зазирнемо краще до товстіших видань. От, наприклад роман Олександра Вільчинського «Віагра для мера» – вже сама назва нам підказує, що зміст буде дуже іронічним. Але чи то політика – тема настільки смішна, що аж плакати хочеться, чи то сама згадка про мера викликає у киян нервові судоми, результат один: посміхнутися можна, але від гидкого присмаку не втечеш. Поряд із Вільчинським поіронізувати над нашим недолугим сьогоденням пропонує Альбій Шудря. У романі з чудовою назвою «Албі Бек» нам пропонують посміятися над роздиранням Чорноморського флоту, абхазьким конфліктом і проНАТОвськими настроями. До цієї компанії циніків можна запросити і Любу Клименко з її “Великим сексом у Малих Підгуляївцях” та “Пор’ядною львівською пані: хоч психологи і застерігають нас від іронізування в ліжку, пані знавець українського сексу має власну думку з цього приводу.

Безпрограшний варіант

Згадаймо ті часи, коли ми могли протягом години безперервно розповідати анекдоти, а безпричинний регіт був звичним елементом дозвілля. Дитинство – час найсмачніших цукерок, найстрашніших історій і найсмішніших жартів. Таку ж ситуацію спостерігаємо і в літературі: більшість дитячих книжок сповнена жартами, причому якість їх незрівнянно вища за «дорослий» гумор. Великий плюс читання дорослими дядечками і тітоньками книжок з великими літерами – те, що не лише запропоновані авторами смішні ситуації та діалоги, а й мимовільні асоціації та особисті спогади змушують нас розпливатися у широкій посмішці. Звичайно, не кожне дитяче видання надасть можливість добряче пореготати – казки можуть бути і сумними, і страшними, а сміятися з букваря можна хіба що покуривши коноплі, але з-поміж решти книг сміливо вибирайте дитячі повісті та оповідання. Лідером сучасного дитячого гумору можна сміливо назвати Джеремі Стронга – його повісті «Гармидер у школі», «Знамениті сіднички мого брата», «Ракета на чотирьох лапах» і «Мій тато – зелений алігатор» розлітаються, наче ті гарячі пиріжки, що їх випікав автор перед тим, як розпочати літературну кар’єру. Не пасе задніх у дитячому гуморі і Йон Колфер із серією про пригоди дванадцятирічного мафіозі Артеміуса Фаула. Розвеселити навіть найзаклопотаніших дорослих зможуть «1000 дитячих жартів та приколів» Ніколауса Ленца, або ж «100 гумористичних малюнків» ілюстратора-карикатуриста Миколи Пишного.

Збираємо по крихтах

На перший погляд, охочим посміятися над книжкою можна забути про улюблену розвагу. Але не розчаровуйтеся завчасно! Якщо добряче пошукати (як варіант – взяти в заручники продавця-консультанта), то і серед україномовної літератури можна віднайти засоби для підняття настрою. Найпростіше буде з Тетяною Винокуровою-Садиченко: ім’я молодої і вже безперечно успішної авторки добре знайоме книгоманам. Щоб ми задовго не шукали, вона назвала свої творіння жартами – Жарт перший («Із життя психів») і Жарт другий («Квіт Папороті»). Легкі, цікаві, добре написані книжечки, може, і не змусять вас реготати, але залишать по собі приємний втішний спогад – не так і мало, зважаючи на тотальний брак пристойних веселощів. Якщо добряче пошукати, то знайдеться видання Павла Глазового «Сміхологія» – збірка віршиків для прихильників сатиричної поезії. А ще є не вітчизняний, але україномовний «Сенс життя» від Бредлі Тревора Гріва – незвичне для традиційного уявлення про книгу поєднання фотографій зі смішними підписами. Назва видавництва теж досить промовиста – «Добрая книга». Таке видання приємно як дарувати, так і отримувати в подарунок: наївний добрий гумор в чистому вигляді. Що, більш нічого немає? Тоді з горя візьмемо «Український гумор та сатиру» Івана Андрусяка. Тексти там усі старенькі й переважно відомі тим, хто не прогулював українську літературу в школі, зате збірка унікальна і зовсім свіженька – 2008 року. А тепер обережно повертаємося вбік російськомовних видань і там, нарешті, знаходимо собі на втіху цілий віз веселощів – від монологів Михайла Жванецького і Віктора Шендеровича до антології фольклору Рунету «Пятніццо». Гортаємо, сміємося, заздримо.

Персонаж повісті Джеймса Крюса Тім Таллер продав свій сміх за можливість вигравати будь-яке парі. За що ми продали свій сміх – невідомо. Але провертати його треба терміново, поки ми не забули, як це – сміятися не з «туалетних» жартів кінокомедій, а з парадоксів, незвичних інтерпретацій, веселих спостережень. І якщо вам до рук потрапляє книга, після якої світ здається яскравішим, цінуйте її: посмішка — не часта гостя сучасної літератури.