новини : Інтерв'ю

2004-05-13

Про наших Авторів і події навколо ...

1. "Львівська газета",2004,Травень,13 (№ 407)
“У душі я ніколи не був хуліганом”. РОЗМОВА З ЛЮБКОМ ДЕРЕШЕМ, ПИСЬМЕННИКОМ
...Три роки тому про Дереша заговорили як про літературного вундеркінда. Його дебютний роман “Культ” досі дуже добре продають, видавництво “Кальварія” – перевидає. Хоча “Культ” – далеко не найцікавіший текст Дереша. Більше року тому в журналі “Четвер” вийшов ще один роман “міднобуківського” циклу – “Поклоніння ящірці”. В часописі “Ї” опубліковано уривок із роману “Наркотичні рослини Східної Європи”. Інші уривки цієї моторошної оповіді Дереш читав під час виступів на літературних вечорах, проте повного тексту видавати не поспішає, повсякчас удосконалюючи його. Але головним приводом для розмови є публікація скороченої версії його останнього роману “АРХЕ” у свіжому “Четверзі”. Повний текст вийде окремою книжкою влітку в “Кальварії”.
А в перервах між цим Дереш устиг з’явитися на обкладинці глянцевого журналу “Политик HALL” та у ще більш глянцевому “Cosmopolitan”, опублікувати в ньому ж парадоксальне прогностичне есе “М’який сірий шум” про естетику майбутнього – тобто спробувати себе в жанрі, за який не кожний “зубр” візьметься, засвітитися у збірці “Нерви ланцюга” та німецькому часописі Kafka, виступити в Берліні в компанії Жадана й Андруховича, попрацювати у “Відкритому кафе”, одіозному для декого закладі, продавцем і маркетологом, влаштовувати растаманські вечірки, одночасно опановуючи спеціальність “Облік і аудит” на економічному факультеті ЛНУ. А також устиг подорослішати, “обрости” досвідами й дослідами...
З повним текстом можна ознайомитись тут
2. "Сучасність", №9, вересень 2003
ВАСИЛЬ ШКЛЯР: «МЕНЕ ЗАВЖДИ ДРАТУВАЛО НАШЕ САМОВИХВАЛЯННЯ...»
Василь ШКЛЯР народився 10 червня 1951 року в селі Ганжалівка на Черкащині. Студіював філологію в Київському та Єреванському університетах (паралельне навчання) Член НСП України й Асоціації українських письменників. Найважливішими подіями в житті вважає ті, які ще не відбулися.
Найбільший вплив на нього мав Пригір Тютюнник. Нині морально почуває себе значно краще, аніж у 1970-ті. На запитання, чому за його книгами й досі не знято кіна, відповів: «Бо мої книги дуже українські. Хоча й справді були вельми серйозні пропозиції. Втім, я переконаний, що за трьома моїми останніми романами фільми ще будуть зняті, адже в них є справжня драматургія».
Визнає компроміси.
Вважає, що для справжнього мужчини найважливішою є здатність піднестися після поразки. З прочитаного останнім часом виокремлює Павича, Кундеру та Коельо, які, втім, в «українських перекладах продаються гірше, аніж книжки Шкляра». У вільний час ловить рибу, вважаючи що «це не просто гобі, а спосіб життя».
З повним текстом можна ознайомитись тут