Володимир Даниленко

Фото © В.Радецький

Бібліографічні відомості та примітки В.Габора, Приватна колекція: Вибрана українська проза та есеїстика кінця ХХ століття, Львів:ЛА "Піраміда", 2002

Володимир ДАНИЛЕНКО — прозаїк, літературний критик, літературознавець і есеїст.
Народився 13 вересня 1959 р. у с. Туровець біля Житомира. Закінчив факультет української філології Житомирського педагогічного інституту (тепер — Житомирський педагогічний університет) та аспірантуру Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Кандидат філологічних наук. Працював у Житомирі завідувачем відділу культури, згодом у Києві — заступником редактора журналу «Слово і час». У Житомирі упорядкував і випустив збірку п'яти житомирських поетів «Тен-клуб» (1994), яка стала помітною подією у культурному житті міста і викликала невдоволення владних структур, через що його ледь не звільнили з роботи. На захист Володимира виступили відомі літератори, а справа набула такого широкого розголосу, що про неї писала й всеукраїнська газета «Молодь України» у статті «Літературні репресії тривають» (1994. — 22 груд.). Тепер Володимир успішно виступає як продюсер різних літературних проектів. Організував всеукраїнські конкурси популярної літератури «Золотий Бабай» (але тепер уже не займається ним) та «Коронація слова». Лауреат премій ім. І. Огієнка (1999) і «Благовіст» (1999) та переможець літературного конкурсу гумору і сатири (1995), організованого Союзом українок Америки (Філадельфія, США). Як літературознавець і літературний критик виступає принагідне і під псевдонімом В. Григорович. Член Національної спілки письменників України. Живе у м. Києві.
Володимир Даниленко — автор книги прози «Місто Тіровиван» (Львів: Кальварія, 2001) та низки літературознавчих і критичних статей, упорядник збірки п'яти житомирських поетів «Тен-клуб» (Житомир, 1994) та трьох антологій сучасної української прози (літературний проект телеканалу «1+1»): «Квіти в темній кімнаті: Сучасна українська новела: Найкращі зразки української новелістики за останні п'ятнадцять років» (К.: Ґенеза, 1997), «Опудало: Українська прозова сатира, гумор, іронія 80 — 90-х років двадцятого століття» (К.: Ґенеза, 1997) та «Вечеря на дванадцять персон: Житомирська прозова школа» (К.: Ґенеза, 1997).
До Володимирової книги «Місто Тіровиван» ввійшли оповідання, тошо (жанрове означення автора) «Дзеньки-бреньки» та повість «Усипальня для тарганів».
Його повість «Усипальня для тарганів» опублікована у журналі «Кур'єр Кривбасу» (1999. — Ч.109), а оповідання та новели — у журналах «Авжеж!» (1990. — Ч.З; 1991. — Ч.1, 2; 1993. — Ч.26), «Фіра» (1991. — Ч.1), «Сучасність» (1997. — Ч.12), «Світо-вид» (1996. — Ч.4), «Кур'єр Кривбасу» (1995. — Ч.37-38; 1997. — Ч.87-90;1999.-Ч.119-121; 2000. — Ч.130), «Березіль» (1997. — Ч.9-10)та ін.
Проза письменника вміщена в антологіях: «Квіти в темній кімнаті» (1997: новела «Чорні хрящі» та оповідання «Кієвскій мальчик»), «Опудало» (1997: тошо «Дзеньки-бреньки») та «Вечеря на дванадцять персон» (1997: новели «Свято гарбузової княгині» та «Зачаровані ходою»).
З літературознавчих статей цікавою є публікація «Стереотип, монотип, архетип у культурній моделі» (Слово і час. — 1994. — Ч.1).
Його твори перекладені німецькою мовою й надруковані в антологіях: «Ein Rosenbrunnen» (1998: оповідання «Чорні хрящі»), «Die Stimme des Grass» (2000: оповідання «Сливова кісточка») та «Die K?rbisf?rstin» (2000: оповідання «Свято гарбузової княгині» під назвою « Die K?rbisf?rstin», яке й дало назву усій антології).
Проза Володимира Даниленка — це постійне й безперервне експериментування з формою і стилем. Вона пружна й позбавлена будь-якої сентиментальності, часом видається дещо холодною. А ще у ній заховано багато таємних звуків й недомовленого, що особливо притаманно його раннім оповіданням. Об'єднавши низку своїх ранніх творів у повість «Усипальня для тарганів», Володимир зумів досягнути нового звучання. І саме різноманітністю і постійними пошуками Даниленко й цікавий.
Володимир постійно осмислює і сучасний літературний процес, хоча дуже часто його дослідження мають міфотворчий характер. Найвідомішим його літературно-міфічним витвором є т. зв. «житомирська прозова школа», за що він разом з Євгеном Концевичем та Валерієм Шевчуком навіть отримав премію ім. І. Огієнка як один із авторів антології «Вечеря на дванадцять персон» — за твори, визначальні для цієї школи, яка «стала національним явищем сучасної української прози» (Літературна Україна. — 1999. — Ч.8).
Новела «Свято гарбузової княгині» вперше опублікована у журналі «Світо-вид» (1996. — Ч.4), відтак — у «Сучасності» (1997. — Ч.12) та «Кур'єрі Кривбасу» (1997.-Ч.87-90).
Література. Терещук В. Раптом двері відчиняються, або Кілька думок про авангард в українській літературі // Молода Галичина. — 1991. — 27 квіт.; Те саме // Авжеж! — 1991. — Ч.6; Москалець К, Запитання без відповіді? // Критика. — 1998. — Ч.6; Те саме / / Москалець К. Людина на крижині. Літературна критика та есеїстика. — К.: Критика, 1999. — С. 124-149; Мельник Н. Проникнення в іншу реальність (Українська магічна новела наприкінці XX ст.) // Слово і час. — 1998. — Ч. 11; Тубальцева Н. Схід Даниленка, демонізація, фемінізація тощо... // Кур'єр Кривбасу. — 1998. — Ч.103; Стах В. Колекція впольованих мух (Володимир Даниленко. Місто Тіровиван. — Львів: Кальва-рія, 2001) // Книжник ГЄУІЄ\У. — 2001. — Ч. 17; Ульяненко О. Аще говоряще, або «Дай Бог вам здоров'ячка і дерев'яну ніжку» (Володимир Даниленко. Місто Тіровиван. — Львів: Кальварія, 2001) // Книжник ГЄУІЄШ. — 2001. — Ч.17 та ін.